Роман Макса Вальтера Шульца (род. в 1928 р.) «Ми не пил на вітрі» - про долю й шукання Рудій Хагедорна, юнака з робочої сім’ї. Він теж, подібно Вернерові Хольту, перемінив гімназичну форму на солдатську шинель. Оповідання про шляху героя сполучається з філософськими роздумами й дискусіями. Шульц концентрує дію на відносно невеликій площі - у районі вигаданого міста Рейффенберга, - стягає його в рамках нетривалого часу - квітень - серпень 1945 р. Роман втілює самий момент перелому в історії Німеччини й всю міру драматизму цих днів.

Атмосфера роману виткана з контрастів, із зіткнень світла й тьми. Сліпуче сяйво ранкового квітневого сонця - і уламки розбитих, обгорілих машин; трелі жайворонків, що ширяють у блакиті неба, - і «колючий жах перед безглуздістю смерті». Близькість світанку й опір мороку («Півні кричать поутру»), пошуки істини («Совині сутінки»), перші кроки в організації нового життя під керівництвом комуністів, звільнених з концтаборів або вийшли з підпілля («Старий стовбур»), - це частини роману й етапи шукань героїв.

Кожний персонаж дається з передісторією; кожний момент дії, кожний епізод зіставляється з тим, що було вчора, і що, можливо, наступить завтра. Спогади й роздуми персонажів або авторські екскурси в їхнє минуле чи займають не більше місця, чим безпосередньо фабульна дія. У тканину роману вводяться листи героїв, їхнє оповідання, схожі на вставні новели, стилістика яких часом нагадує стародавню неквапливу й докладну прозу. Така побудова обумовлена не тільки прагненням акцентувати поворотне значення травня 1945 р. Воно пов’язане з темою, що розвиває в романі, «повернення» у широкому змісті этоккслова, з переглядом, переоцінкою національних традицій.

У центрі суперечки, що ведуть герої один з одним і із самими собою, — проблема сутності й можливостей людини. Вона придбала зовсім особливе звучання в роки, коли фашизм наочно продемонстрував можливість повної втрати людиною всяких ознак людяності й коли в боротьбі проти фашизму люди піднялися до безприкладних висот мужності, героїзму. Час із усією гостротою порушило питання, що є людина; пил на вітрі, як думає Леї Фюслер, надламана всім пережитим нею у фашистських катівнях, або ж «людина — це бог, як тільки він став людиною, і якщо він бог — він прекрасний» (ці слова Гельдерлина взяті письменником як епіграф до роману). Питання обертається проблемою життєздатності гуманістичної традиції: чи можуть вона служити опорою в сучасних умовах або вона неспроможна перед реакцією й варварством?

Проблема була для Німеччини життєво важливої. Гітлерівці насаджували в країні духовну вбогість, кидали книги в багаття, вони прагнули викорчувати зі свідомості народу саму пам’ять про досягнення німецької й світової літератури або ж грубо спотворювали їхній зміст. Після розгрому гітлеризму перед німецькою молоддю відкрилася можливість широкого прилучення до щирих цінностей культури. Класика стала для багатьох живим стимулом у важкому розрахунку з минулим. Філолофсько-моральний характер суперечки про людину в романі «Ми не пил на вітрі», роль цієї суперечки в сюжетному розвитку роману, його значення для шукань і самовизначення персонажів дозволяють говорити про вплив на творчість Шуль-ца філософської прози Томаса Манна, що відзначалося критикою й визнано самим письменником. Безсумнівно також вплив бехеровского «Прощання» з його рефлектирующим героєм, що важко йде до прощання з минулим, до прогресивного світогляду.

Герої Шульца - люди його покоління, звичайні люди, ті, хто, як і він сам, училися в гітлерівських школах, воювали в гітлерівській армії, були причетні до злочинів фашизму. Письменник з’ясовує ступінь їхньої внутрішньої готовності до переоцінки цінностей, міру їхньої здатності на вибір нового шляху. Він дає своїй книзі полемічний підзаголовок: «Роман про невтрачене покоління». Він проводить героїв через випробування історією, і вони проходять його по-різному.

Автор послав свого героя Рудій Хагедорна в шлях по сторінках роману «без антифашистської фори». «Треба дивитися гіркій правді в очі: більша частина навіть пролетарської молоді майже повністю забула в часи фашизму про антифашистську боротьбу батьків», - писав Шульц, пояснюючи свій задум. Романтичний ідеалізм оберігає Рудій від нацистського бруду, але він народжує також помилкові надії, що заважають пізнанню істини. Для того щоб звернутися в реалістичну віру, знайти життєздатний, стійкий розум, Рудій повинен перебороти в собі схильність до «доморослої містики», до «самотній безпомічного-чесного» тузі. Він раптом відчуває свою німоту, жадає «звільнитися від німоти, щоб не вмерти раніше своєї смерті». Німота Рудій Хагедорна - мотив, що розвиває брехтовскую тему німоти народу, втіленої в Катрин з «Матінки Кураж». У романі «Ми не пил на вітрі» він стає одним з лейтмотивів оповідання. Рудій згадує про солдатів, що мучилися пошуками слова. Він пише Леї Фюслер про своєї непередаваної словаовами німоті мови й думки.

З образом Рудій тісно зв’язаний образ дорогі — верб цьому теж є своя символіка. Він іде по дорозі, те звивистої, те прямій, як шосе Москва — Смоленськ, то поодинці («самотній людині на дорозі здавалося, що нечиста сила жене його вперед»), те із супутниками, які блукають, як і він сам. Він іде до істини через хаос подій, через сум’яття думок і почуттів. Подібно героєві тетралогії Томаса Манна «Йосип і його брати», Рудій як би проходить через ланцюг смертей і відроджень: «суд парфумів» у гімназії - самопоховання на шляху втечі з нацистської армії - тюремна камера… У підсумку він, як і сам Макс Вальтер Шульц, стає шкільним учителем на звільненій землі.