Дія перше. Дія відбувається в будинку Павла Опанасовича Фамусова, великого сановника, що керує в казенному місці. Ранок, вітальня. Служниця Ліза прокидається в кріслі. Дочка Фамусова Софія захоплена Олексієм Степановичем Молчалиним, секретарем батька, що живе в їхньому будинку, напередодні в них було побачення, і Лізі доручено стежити, щоб їх не застали вдвох. Софія цікавиться, котра година. Щоб переконати панянку, що закоханим настав час розходитися, Ліза перекладає стрілки годинника

З’являється Фамусов, він заграє з Лізою. Ліза намагається образумить його, говорячи, що може ввійти Софія. У цей час Софія кличе Лізу, і Фамусов тихо йде. Ліза, залишившись одна:

• «Ах! від панів подалей.
• У них лиха собі на всяку годину готов,
• Мини нас пущі всіх сумів
• И панський гнів, і панська любов».

Входять Софія з Молчалиним. Ліза докоряє їх за те, що вони затрималися, на це Софія відповідає: «Щасливі годин не спостерігають». Ідучи, Молчалин зіштовхується з Фамусовим. Фамусов здивований, дивуючись, чому Молчалин тут так рано. Молчалин намагається сказати, що йде із прогулянки, але Фамусов радить йому «для прогулянок подалі виб- 1 рать завулок». «Кузнецький міст» і «вічні французи» - от що, на його думку, розбестило нинішню молодь (у ті часи на Кузнецьком мосту було багато модних магазинів, що належать французам). Він корить Молчалина, уважаючи себе не без підстави його благодійником:

• «Безрідного пригрів і ввів у моє сімейство. Дав чин асессора й взяв у секретарі; У Москву переведений через моє содейство; И будь не я, коптів би ти у Твері».

Фамусов веде Молчалина із собою розбирати паперу, мимохідь зауважуючи: «Агов мене, що справа, та не справа, звичай мій такий: підписаний, так із плечей геть». Софія й Ліза залишаються вдвох. У їхній розмові згадується никнути^-ник-полк^-никнув Скалозуб, якого, за словами Лізи, Фамусов охоче бачив би своїм зятем: «і золотий мішок, і мітить у генерали». Але Софія повна до нього зневаги: «Він слова розумного не виговорив сроду. Мені однаково, що за нього, що у воду». Ліза погоджується з нею й говорить, що більше всіх «чутливо, і весел, і гострий» друг дитинства Софії Олександр Андрійович Чацкий. Вони разом росли й виховувалися, але потім Чацкий відправився мандрувати, і вже три роки невідомо, де він перебуває. Софія заперечує Лізі: «…ах, якщо любить хто кого, навіщо розуму шукати і їхати так далеко?»

Розмова перериває слуга, що доповідає про приїзд Чацкого. Чацкий кидається до Софії, з жаром цілує їй руку. Він так поспішав до неї, за сорок п’ята година проїхала більше семисот верст і розчарований холодним і байдужим прийомом, що він зустрів. Софія запевняє Чацкого, що рада йому. «Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі»,- зауважує Чацкий. Софія розпитує його: «Що значить бачити світло! Де ж краще?» Чацкий: «Де нас ні». Він говорить: «Коли ж постранствуешь, відвертаєш додому, і дим Батьківщини нам солодкий і приємний». Входить Фамусов. Він здивований несподіваною появою Чацкого, просить розповісти про подорож. Чацкий повний думками про своєму. «Як Софія Павлівна у вас покращала!» - говорить він розсіяно. Він примчався сюди, не заїхавши додому, тому прощається з Фамусовим, обіцяє повернутися через годину й розповісти всі подробиці своєї подорожі. Зі словами «Какхороша!» він залишає будинок Фамусова. Залишившись один, Фамусов ворожить, хто ж обранець Софії - Молчалин або Чацкий («Чтоза комісія, Творець, бути дорослої дочки батьком»).

Дія друге

Фамусов диктує слузі Петрушці список справ на майбутній тиждень: у вівторок -обід(«Їли третя година, а в тридня не звариться»), у четвер - погребенье, тоді ж, «один вуж до одному, а може в п’ятницю, а може й у суботу» - крещенье дитини, що, за його розрахунками, повинен народитися «у вдови, у лікарки».

Входить Чацкий. Він як і раніше повний думками про Софію. Фамусов цікавиться, чи не надумав Чацкий женитися на його дочці. Він ставить йому умови, на яких могла б піти мовлення про його сватовстве:

• «…по-перше не дурій,
• Именьем, брат, не керуй помилково,
• А головне, поди-ка послужи» -
• і одержує відповідь:
• «Служити б рад, прислужуватися нудно».

Фамусов, повчаючи Чацкого, вимовляє монолог про свого покійного дядька Максимові Петровичеві, що зробив успішну кар’єру: «не те на сріблі, на золоті едал», «весь в орденах». «Коли ж треба підслужитися, і він згинався вперегиб». Найвища увага й монархові милості дядько завоювала завдяки одному випадку. Один раз він оступився й упав, «так так, що ледве потилиці не пришиб». Це викликало посмішку імператриці. Тоді кмітливий придворний упав другий раз «вуж навмисно. А регіт пущі, він і в третій так само точно».

Слова Чацкого лякають Фамусова: «Він вільність хоче проповідати», «Так він влади не визнає!» За такі слова, уважає Фамусов, Чацкого не випливало взагалі пускати в пристойне суспільство. Входить Скалозуб, відносинами з яким Фамусов, видимо, дорожить і якого люб’язно приймає. З розмови зрозуміло, що Фамусов прагне на службі оточувати себе винятково родней. Він зізнається, що в нього «служащие чужі дуже рідкі; усе більше сестрині, своячки дитинки». Один тільки Молчалин йому не родич:

• «Як станеш представляти до крестишку чи, до містечка,
• Ну як не порадеть рідному чоловічкові!..»

Скалозуб зайнятий думками про свою кар’єру: його щастя у вакансіях, які відкриваються тому, що «старших виключать інших, інші, дивишся, перебиті». Ціль свого життя він визначає так: «Мені тільки б дісталося в генерали». Розуміючи, що в Скалозуба генеральський чин не за горами, Фамусов метушиться довкола нього, натякає, що «пора мовлення завести про генеральшу», маючи на увазі свою дочку. Скалозуб відповідає: «Женитися? Я нітрохи не ладь». Фамусов знайомить Скалозуба із Чацким. Скаржиться на те, що Чацкий відмовляється від служби, не бачить у ній користі й що поводження таких людей, як Чацкий, зустрічає загальний осуд. У відповідь на це Чацкий вимовляє:

• А судді хто?
• чиНе ці, грабіжництвом багаті?
• Захист від суду в друзях знайшли, у спорідненні
• Чудові соорудя палати,

У кімнату з лементом: «Ах! Боже мій! упав, убився!» - вбігає Софія. Вона кидається до вікна й зомліває. Виявляється, Молчалин невміло сідав у сідло й коня його скинула. Чацкий і Ліза приводять Софію в себе. Незабаром з’ясовується, що нічого страшного не відбулося. Скалозуб називає Молчалина «жалюгідним їздцем». Софія турбується про здоров’я Молчалина. Він дорікає її за зайву відвертість: адже вони не одні («Ах! злі мови страшнее пістолета»). Коли Софія йде, Молчалин заграє з Лізою, запевняючи, що любить панянку тільки «за посадою». А Чацкий у розгубленості. Він не може зрозуміти, чому падіння Молчалина так схвилювало Софію