Сибір. Острог. У результаті всіх пом’якшувальних обставин (хвороба, не скористався грошима, явка з винною, коли Миколай уже зізнався в убивстві (Порфирій Петрович стримав слово й про свої підозри й візит до Раскольникову умолчал), з’ясувалося, що колись Розкольників урятував двох дітей під час пожежі, на свої гроші майже рік містив хворого однокурсника й проч.) Раскольникову дали всього вісім років. Дуня вийшла за Разумихина. У числі запрошених були Зосимов і Порфирій Петрович. Пульхерия Олександрівна занедужала (психічний розлад) - тому їй не говорили, що з її сином

Соня поїхала в Сибір. По святах бачиться у воріт острогу з Раскольниковим. Розкольників хворий. Але ні страждання, ні важка робота не зломили його. Він не покаявся у своєму злочині. В одному він уважав себе винним - що не витримав злочину й зробив явку з винної. Страждав, що не вбив себе, як Свидригайлов. В острозі всі злочинці дуже дорожили своїм життям, що дивувало Раскольникова. Його ніхто не любив, навіть ненавиділи. Одні говорили: «Ти пан! Тобі чи було із сокирою ходити!» Інші: «Ти безбожник! Ти в бога не віруєш! Убити тебе , треба!», хоча самі були в багато разів преступнее його. Зате всі полюбили Соню, хоча вона в них не підлещувалася. У маренні Раскольникову чудилося, що увесь світ повинен загинути через хворобу, начебто є мікроб, точніше парфуми, обдаровані розумом і волею, які вселяються в людей, роблячи їх біснуват і божевільними, хоча заражені вважають себе розумними й неколебимими в істині. Люди заражаються, починають убивати один одного, пожирати, як павуки в банку. Видужавши, Розкольників довідається, що Соня занедужала.

Він у тривозі, але хвороба виявилася безпечною. Соня надсилає записку, що прийде його побачити на роботі. Розкольників ранком іде на «роботи», бачить далекий берег ріки (переклик з «берегом», o якому говорив Порфирій Петрович), де «була воля, де жили люди, не схожі на тутешніх, там як би самий час зупинився, точно не пройшли часи Авраама й черід його». Приходить Соня. Розкольників кидається до її ніг, плаче, розуміє, що нескінченно любить її. Раскольникову залишалося ще сім років каторги, але він почував, що воскрес (переклик з відродженням Лазаря). Незрозуміло чому, але відношення каторжників змінилося (зрівняй слова Порфирія Петровича: «Стань сонцем - і всі тебе побачать»). Розкольників розуміє, що «наступило життя», під подушкою в нього лежить Євангеліє