У Лужина через розстроєне одруження більші збитки (неустойка за квартиру, неповернений задаток за нові меблі й т.д.). Лужин - серед запрошених на поминки, а також його сусід Андрій Семенович Лебезятников, «прогресист», що має відношення до «кухлів», хоча «пошленький, простоватенький людина» . Його Лужин також хотів використовувати у своїй кар’єрі, «підлещуючись у молодого покоління». Лебезятников говорить із Лужиним про «прогресивні» ідеях - емансипації, цивільному шлюбі, «комунах» (Достоєвський висміює все це), уважає, що його покликання в житті - «протестувати» проти всіх і вся.

Незважаючи на це, він говорить про Соню добре. Лужин просить Лебезятникова привести Соню. Той приводить. Лужин до цього вважав на столі гроші й по приходу Соні дає їй 10 рублів під видом допомоги. Катерина Іванівна перебуває в роздратованому стані, тому що майже ніхто із запрошених на поминки не з’явився, у тому числі й Лужин з Лебезятниковим. Під час поминок відбувається скандал між Катериной Іванівною й Амалией Іванівною, квартирною господаркою. У розпал лайки з’являється Лужин. Він обвинувачує Соню в тім, що вона украла в нього 100 рублів. Соня відповідає, що нічого не брала, тільки 10 рублів, які їй Лужин сам дав, і повертає йому гроші. Лужин наполягає, що в нього пропав 100-карбованцевий банкнот.

Катерина Іванівна захищає Соню, вивертає їй кишені, щоб показати, що в них нічого немає. З кишені випадає 100 рублів. Пришедший у цей час Лебезятников свідчить, що Лужин сам підсунув ці 100 рублів Соні в кишеню, і готовий прийняти в цьому присягу. Раніше Лебезятников думав, що Лужин хоче зробити благодіяння, але непомітно, тому Лебезятников мовчав. Розкольників пояснює присутнім, що Лужин хотів у такий спосіб посварити його із сім’єю, довівши, що Соня, що Розкольників захищав і якої допомагав, - злодійка. Тоді б Лужин відновив свої наміри на шлюб з Дуней, як людина, що попереджала її про «характер цієї дівиці» заздалегідь. Лужин розуміє, що попався, але не показує цього, приймає нахабний вид, вислизає з кімнати, збирає свої речі й з’їжджає із квартири. Квартирна господарка жене й Катерину Іванівну з дітьми. Та зі словами «я знайду справедливість» збирається йти на вулицю. Розкольників іде, відправляється до Соні. Зізнається їй, що вбив бабу й Лизавету. Соня плаче, говорить: «Що ви це над собою зробили!» - маючи на увазі те, що Розкольників, будучи людиною, спробував переступити загальнолюдські закони. Соня говорить, що піде за Раскольниковим у каторгу.

Розкольників розповідає їй про свою теорію. «Я адже тільки воша вбив». Соня: «Це людина-те воша?» Розкольників: «Це закон людської. Людей не переробити. Влада дається тільки тому, хто посмітить нахилитися й взяти її. Треба тільки посмітити. І я захотів насмілитися. Погано те, що людина не воша для мене, вона воша для того, хто й не замислюється над цим питанням. Виходить, я не мав права, тому що я точно така ж воша, як усе. Я себе вбив, а не старушонку. Що тепер робити?» Соня говорить, що «треба піти на перехрестя» і сказати людям «я вбив», покаятися перед ними. Тоді бог знову життя пошле. Розкольників заперечує, що йому не в чому каятися, що люди самі один одного мільйонами переводять, що вони самі негідники й що він «ще побореться», що, можливо, він рано себе засудив, що він, може бути, «людина, а не воша». Соня пропонує дати Раскольникову хрест, що дістався їй від Лизавети. Розкольників хоче взяти, але в наступний момент говорить, що «потім». Приходить Лебезятников, повідомляє, що Катерина Іванівна ходила до генерала - начальникові покійного чоловіка, неї вигнали, вийшов скандал. Тепер вона «шиє дітям якісь шапочки, щоб ходити по дворах, крутити шарманку й збирати милостиня». Вона надягає на голову драдедамовий хустка (той самий, котрої вкривала Соню, коли та в перший раз повернулася з панелі й Катерина Іванівна на колінах просила в неї прощення). Розкольників іде додому. Туди приходить Дуня, говорить, що Разумихин розповів їй всі, вона тепер знає, що Раскольникова переслідують по підозрі в убивстві, але вона не вірить. Розкольників відповідає, що Дмитро Прокофьевич Разумихин дуже гарна людина й здатна сильно любити, потім прощається із сестрою. Іде бродити по вулицях. Зустрічається з Лебезятниковим, Що говорить, що Катерина Іванівна ходить по вулицях, «б’є в сковороду, а дітей змушує танцювати». Соня ходить за нею, уговaривая повернутися додому. Катерина Іванівна не погоджується, говорячи «досить ми тебе мучили».

Розкольників іде на зазначену вулицю й теж намагається напоумити Катерину Іванівну, але та не слухає. Якийсь чиновник з орденом дає їй 3 рублі. Приходить городовий, вимагає «припинити неподобство». Діти, злякавшись, намагаються втекти. Катерина Іванівна біжить за ними, але падає, у неї відкривається горлівка кровотеча. Катерину Іванівну за допомогою городового й чиновника відносять додому до Соні. Збігаються сусіди, серед них - Свидригайлов. Катерина Іванівна марить, потім умирає. Свидригайлов говорить, що похорони бере на себе, що дітей улаштує в сирітські заклади й покладе кожному до повноліття по 1500 рублів. Просить передати Дуне, що він так ужив її гроші. На питання Раскольникова, що це він так розщедрився, Свидригайлов відповідає його ж словами, що інакше «Полечка по тій же дорозі, що й Соня, піде». Потім говорить, що живе через стінку від Соні й що Розкольників його надзвичайно зацікавився