Перед венчаньем до Китерии підійшов Басильо Бєдний, сусід Китерии, з дитинства закоханий у неї, і в усіх на очах простромив собі груди мечем. Він погоджувався висповідатися перед смертю, тільки якщо священик обвінчає його з Китерией і він умре її чоловіком. Усі вмовляли Китерию зглянутися над страждальцем - адже він от-от випустить дух, і Китерия, овдовівши, зможе вийти заміж за Камачо. Китерия дала Басильо руку, але, як тільки їх обвінчали, Басильо схопився на ноги живої й здоровий - він все це підбудував, щоб женитися на улюбленої, і вона, схоже, була з ним у змові. Камачо ж по здоровому міркуванні почел за краще не ображатися: навіщо йому дружина, що любить іншого? Три дні пробувши в молодих, Дон Кихот і Санчо рушили далі.

Дон Кихот вирішив спуститися в печеру Монтесиноса. Санчо й провідник^-провідник-провідник-студент-провідник обв’язали його мотузкою, і він почав спускатися. Коли всі сто брасов мотузки були розмотані, вони почекали з півгодини й почали тягти мотузку, що виявилося так легко, немов на ній не було вантажу, і лише останні двадцять брасов тягти було важко. Коли вони витягли Дон Кихота, ока його були закриті, і їм із працею вдалося розштовхати його. Дон Кихот розповів, що бачив у печері багато чудес, бачив героїв стародавніх романсів Монтесиноса й Дурандарта, а також зачаровану Дульсинею, що навіть попросила в нього в борг шість реалів. Цього разу його оповідання здалося неправдоподібним навіть Санчо, що добре знав, що за чарівник зачарував Дульсинею, але Дон Кихот твердо стояв на своєму

Коли вони добралися до постоялого двору, що Дон Кихот, проти звичаю, не порахував замком, туди з’явився маэсе Педро з мавпою-віщункою й райком. Мавпа довідалася Дон Кихота й Санчо Пансу й усе про їх розповіла, а коли почалося подання, Дон Кихот, пошкодувавши шляхетних героїв, кинувся з мечем на їхніх переслідувачів і перебив всіх ляльок. Правда, потім він щедро заплатив Педро за зруйнований райок, так що той був не в образі. Насправді це був Хинес де Пасамонте, що ховався від влади й зайнявся ремеслом раешника - тому він усе знав об Дон Кихоте й Санчо; звичайно ж, перш ніж увійти в село, він розпитував на околицях про його жителів і за невелику винагороду «угадував» минуле

Якось раз, виїхавши на заході на зелений луг, Дон Кихот побачив скупчення народу - те було соколине полювання герцога й герцогині. Герцогиня читала книгу об Дон Кихоте й була сповнена поваги до нього. Вона й герцог запросили його у свій замок і прийняли як почесного гостя. Вони і їхня челядь зіграли з Дон Кихотом і Санчо багато жартів і не переставали дивуватися розважливості й божевіллю Дон Кихота, а також кмітливості й простодушності Санчо, що зрештою повірив, що Дульсинея зачаровано, хоча сам же виступав як чаклун і сам все це підбудувався

На колісниці до Дон Кихоту прибув чарівник Мерлин і возвестил, що, для того щоб расколдовать Дульсинею, Санчо повинен добровільно три тисячі триста разів уперіщити себе батогом по голих сідницях. Санчо став проти, але герцог обіцяв йому острів, і Санчо погодився, тим більше що строк бичування не був обмежений і можна було це робити поступово. У замок прибула графиня Трифальди, вона ж Горевана, - дуенья принцеси Метонімії. Чарівник Зло-сморід звернув принцесу і її чоловіка Треньбреньо в статуї, а в дуеньї Горевани й дванадцяти інших дуеній почали рости бороди. Расколдовать їх усіх міг тільки доблесний лицар Дон Кихот. Злосмрад обіцяв надіслати за Дон Кихотом коня, що швидко домчить його й Санчо до королівства Кандайя, де доблесний лицар побореться зі Злосмрадом. Дон Кихот, повний рішучості позбавити дуеній від борід, разом із Санчо сіл із зав’язаними очами на дерев’яного коня й думав, що вони летять по повітрю, меж тим як слуги герцога обдували їхнім повітрям з хутр. «Прилетівши» назад у сад герцога, вони виявили послання Злосмрада, де він писав, що Дон Кихот расколдовал всіх лише тим, що на цю пригоду наважився. Санчо не терпілося подивитися на обличчя дуеній без борід, але весь загін дуеній уже зник. Санчо став готуватися до керування обіцяним островом, і Дон Кихот дав йому стільки розумних наставлянь, що вразив герцога й герцогиню - у всьому, що не стосувалося лицарства, він «виявляв розум ясний і великий».

Герцог відправив Санчо із численною свитою в містечко, якому належало зійти за острів, тому що Санчо не знав, що острова бувають тільки в море, а не на суші. Там йому врочисто вручили ключі від міста й оголосили довічним губернатором острова Баратарии. Для початку йому стояло дозволити позов між селянином і кравцем. Селянин приніс кравцю сукно й запитав, чи вийде з нього ковпак. Почувши, що вийде, він запитав, чи не вийде два ковпаки, а довідавшись, що вийде й два, захотів одержати три, потім чотири й зупинився на п’ятьох. Коли ж він прийшов одержувати ковпаки, вони виявилися саме йому на палець. Він розсердився й відмовився платити кравцю за роботу до того ж став вимагати назад сукно або гроші за нього. Санчо подумав і виніс вирок: кравцю за роботу не платити, селянинові сукна не повертати, а ковпачки пожертвувати ув’язненим. Таку ж мудрість Санчо виявив і в інших справах, і все дивувалися справедливості його вироку

Коли Санчо сіл за заставлений стравами стіл, йому нічого не вдалося з’їсти: коштувало йому простягнути руку до якого-небудь блюда, як доктор Педро Нестерпно де Наука наказував забрати його, говорячи, що воно шкідливо для здоров’я. Санчо написав лист своїй дружині Тересе, до якого герцогиня додала лист від себе й нитку коралів, а паж герцога доставив листа й подарунки Тересе, переполошивши все село. Тереса зраділа й написала дуже розумні відповіді, а також послала герцогині полмери добірних жолудів і сир

На Баратарию напав ворог, і Санчо повинен був зі зброєю в руках захищати «острів». Йому принесли два щити й прив’язали один попереду, а інший позаду так туго, що він не міг поворухнутися. Як тільки він спробував зрушитися з місця, він упав і залишився лежати, затиснутий між двома щитами. Довкола нього бігали, він чув дзенькіт зброї, по його щиті люто рубали мечем і нарешті пролунали лементи: «Перемога! Ворог розбитий!» Всі стали поздоровляти Санчо з перемогою, але він, як тільки його підняли, осідлав осла й поїхав до Дон Кихоту, сказавши, що десяти днів губернаторства з його досить, що він не породжений ні для боїв, ні для багатства й не хоче підкорятися ні нахабному лікареві, ні кому іншому. Дон Кихот почав тяготитися дозвільним життям, що вів у герцога, і разом із Санчо покинув замок

На постоялому дворі, де вони зупинилися на нічліг, їм зустріли дон Хуан і дон Хоронимо, що читали анонімну другу частину Дон Кихота, що Дон Кихот і Санчо Панса порахували наклепом на себе. Там говорилося, що Дон Кихот розлюбив Дульсинею, меж тим як він любив її як і раніше, там було перекручене ім’я дружини Санчо й було повно інших несообразностей. Довідавшись, що в цій книзі описаний турнір у Сарагосі за участю Дон Кихота, що буяв усякими глупостями, Дон Кихот вирішив їхати не в Сарагосу, а в Барселону, щоб усі бачили, що Дон Кихот, зображений в анонімній другій частині, - зовсім не той, котрого описав Сид Ахмед Бен-инхали. У Барселоні Дон Кихот поборовся з лицарем Білого Місяця й зазнав поразки. Лицар Білого Місяця, що був не ким іншим, як Самсоном Карраско, зажадав, щоб Дон Кихот повернувся у своє село й цілий рік не виїжджав відтіля, сподіваючись, що за цей час до нього повернеться розум

По шляху додому Дон Кихоту й Санчо довелося знову відвідати герцогський замок, тому що його власники так само збожеволіли на жартах і розіграшах, як Дон Кихот - на лицарських романах. У замку стояв катафалк із тілом покоївки Альтисидори, що нібито вмерла від безмовної любові до Дон Кихоту. Щоб неї воскресити, Санчо повинен був витерпіти двадцять чотири щиглики по носі, дванадцять щипків і шість шпилькових уколів. Санчо був дуже незадоволений:

чомусь і для того, щоб расколдовать Дульсинею, і для того, щоб пожвавити Альтисидору, повинен був страждати саме він, що не мав до них ніякого відношення. Але всі так умовляли його, що він зрештою погодився й витерпів катування. Бачачи, як ожила Альтисидора, Дон Кихот став квапити Санчо із самобичуванням, щоб расколдовать Дульсинею. Коли він обіцяв Санчо щедро заплатити за кожний удар, той охоче став хльостати себе батогом, але, швидко зміркувавши, що коштує ніч і вони перебувають у лісі, став стібати дерева. При цьому він так жалібно стогнав, що Дон Кихот дозволив йому зупинитися й продовжити бичування наступної вночі.

Pages: 1 2 3 4