У некому ламанчском селі жився-був один ідальго, чиє майно складалося з фамільного списа, древнього щита, худої шкапи так борзого собаки, прізвище його була не те Кехана, не те Кесада, точно не відомо, та й не важливо. Років йому було біля п’ятдесяти, тілом він був сухопар, особою сухорлявий і дні безперервно читав лицарські романи, отчий розум його прийшов у повний розлад, і йому вздумалось зробитися мандрівним лицарем. Він начистив збрую, що належали його предкам, прилаштувала до шишака картонне забрало, дав своїй старій шкапі звучне ім’я Росинант, а себе перейменував у Дон Кихота Ламанчского. Оскільки мандрівний лицар обов’язково повинен бути закоханий, ідальго, помізкувавши, обрав собі даму серця: Альдонсу Лоренсо й нарік її Дульсинеей Тобосской, тому що родом вона була з Тобосо.

Облачившись у свою збрую, Дон Кихот відправився в шлях, уявляючи себе героєм лицарського роману. Проїхавши цілий день, він утомився й направився до постоялого двору, прийнявши його за замок. Непоказна зовнішність ідальго і його піднесені мовлення всіх розсмішили, але добродушний хазяїн нагодував і напоїв його, хоча це було нелегко: Дон Кихот нізащо не хотів знімати шолом, що заважав йому є й пити. Дон Кихот попросив хазяїна замка, тобто постоялого двору, присвятити його в лицарі, а перед тим вирішив провести ніч у пильнуванні над зброєю, поклавши його на водопойне корито. Хазяїн запитав, є чи в Дон Кихота гроші, але Дон Кихот у жодному романі не читав про гроші й не взяв їх із собою. Хазяїн роз’яснив йому, що хоча такі прості й необхідні речі, як гроші або чисті сорочки, не згадуються в романах, це зовсім не виходить, що в лицарів не було ні того, ні іншого. Уночі один погонич хотів напоїти мулів і зняв з водопойного корита збруя Дон Кихота, за що одержав удар списом, так що хазяїн, що вважав Дон Кихота божевільним, вирішив скоріше присвятити його в лицарі, щоб позбутися від настільки незручного постояльця. Він запевнив його, що обряд присвяти складається в потиличнику й ударі шпагою по спині, і після від’їзду Дон Кихота вимовив з радощів не менш пишномовну (хоча й не настільки велику) мовлення, чим новоспечений лицар. Дон Кихот повернув додому, щоб заластить грішми й сорочками

По шляху він побачив, як дужий селянин б’є хлопчиська-пастуха, Лицар заступився за пастушка, і селянин обіцяв не кривдити хлопчиська й заплатити йому все, що повинен. Дон Кихот у захваті від свого благодіяння поїхав далі, а селянин, як тільки заступник скривджених зник з очей, побив пастушка до півсмерті. Зустрічні купці, яких Дон Кихот змушував визнати Дульсинею Тобосскую самою прекрасною дамою на світі, стали над ним насміхатися, а коли він ринувся на них зі списом, відлупцювали його так, що додому він прибув побитий і знесилений

Священик і цирюльник, односільчани Дон Кихота, з якими він часто сперечався про лицарські романи, вирішили спалити злобливі книги, від яких він ушкодився в розумі. Вони переглянули бібліотеку Дон Кихота й майже нічого не залишили від її, крім «Амадиса Галльського» і ще декількох книг. Дон Кихот запропонував одному хліборобові - Санчо Пансе - стати його зброєносцем і стільки йому наговорив і наобіцяв, що той погодився. І от один раз уночі Дон Кихот сіл на Росинанта, Санчо, що мріяв стати губернатором острова, - на осла, і вони тайкома виїхали із села

У дорозі їм зустрілися вітряні млини, які Дон Кихот прийняв за велетнів. Коли він кинувся на млин зі списом, крило її повернулося й рознесло спис у друзки, а Дон Кихота скинуло на землю. На постоялому дворі, де вони зупинилися переночувати, служниця стала пробиратися в темряві до погонича, з яким домовилася про побачення, але помилково наткнулася на Дон Кихота, що вирішив, що це закохана в нього дочка хазяїна замка. Піднявся переполох, зав’язалася бійка, і Дон Кихоту, а особливо ні в чому не винному Санчо Пансе, здорово дісталося. Коли Дон Кихот, а слідом за ним і Санчо, відмовилися платити за постій, трохи случившихся там людей стягнули Санчо з осла й стали підкидати на ковдрі, як собаку під час карнавалу

Коли Дон Кихот і Санчо поїхали далі, лицар прийняв череду баранів за ворожу рать і став трощити ворогів праворуч і ліворуч, і тільки град каменів, що пастухи обрушили на нього, зупинив його. Дивлячись на смутну особу Дон Кихота, Санчо придумав йому прізвисько: Лицар Сумного Образа. Якось уночі Дон Кихот і Санчо почули голосний стукіт - коли розвидніло, виявилося, що це сукновальні молоти. Лицар був збентежений, і його спрага подвигів залишилася цього разу неутоленной. Цирюльника, що у дощ надяг на голову мідний таз, Дон Кихот прийняв за лицаря в шоломі Мамбрина, а оскільки Дон Кихот дав клятву заволодіти цим шоломом, він відібрав у цирюльника таз і дуже загордився своїм подвигом. Потім він звільнив каторжників, яких вели на галери, і зажадав, щоб вони відправилися до Дульсинее й передали їй привіт від її вірного лицаря, але каторжники не захотіли, а коли Дон Кихот став наполягати, побили його каменями

У Сьерре Морені один з каторжників - Хинес де Пасамонте - викрав у Санчо осла, і Дон Кихот пообіцяв віддати Санчо трьох з п’яти ослів, які були в нього в маєтку. У горах вони знайшли валізу, де виявилося дещо з білизни й купка золотих монет, і також книжка з віршами. Гроші Дон Кихот віддав Санчо, а книжку взяв собі. Хазяїном валізи виявився Карденьо, божевільний юнак, що почав розповідати Дон Кихоту історію своєї нещасної любові, але недорозповів, тому що вони посварилися через те, що Карденьо мимохідь погано відгукнувся про королеву Мадасиме.

Дон Кихот написав любовний лист Дульсинее й записку своїй племінниці, де просив неї видати «подавцеві першого ослиного векселя» трьох осляти, і, побезумствовав для пристойності, тобто знявши штани й кілька разів перекувирнувшись, послав Санчо віднести листа. Залишившись один, Дон Кихот зрадився покаянню. Він став думати, чому краще наслідувати: буйному божевіллю Роланда або меланхолійному божевіллю Амадиса. Вирішивши, що Амадис йому ближче, він став складати вірші, присвячені прекрасної Дульсинее.

Санчо Панса по шляху додому зустрів священика й цирюльника - своїх односільчан, і вони попросили його показати їм лист Дон Кихота до Дульсинее. Але виявилося, що лицар забув дати йому листа, і Санчо став цитувати лист напам’ять, перебріхуючи текст так, що замість «безпристрасна сеньйора» у нього вийшло «безвідмовна сеньйора» і т.п. Священик і цирюльник стали думати, як виманити Дон Кихота з Бідної Стромовини, де він віддавався покаянню, і доставити в рідне село, щоб там вилікувати його від божевілля. Вони просили Санчо передати Дон Кихоту, що Дульсинея веліла йому негайно з’явитися до неї, і запевнили Санчо, що вся ця витівка допоможе Дон Кихоту стати якщо не імператором, те хоча б королем. І Санчо, чекаючи милостей, охоче погодився импомогать.

Санчо поїхав до Дон Кихоту, а священик і цирюльник залишилися чекати на нього в лісі, але раптом почули вірші - це був Карденьо, що повідав їм свою сумну повість від початку до кінця: віроломний друг Фернандо викрав його кохану Лусинду й женився на ній. Коли Карденьо закінчив оповідання, почувся смутний голос і з’явилася прекрасна дівчина, переодягнена в чоловіче плаття. Це виявилася Доротея, спокушена Фернандо, що обіцяв на ній женитися, але покинув її заради Лусинди. Доротея розповіла, що Лусинда після заручення з Фернандо збирається покінчити із собою, тому що вважає себе дружиною Карденьо й дала згоду на шлюб з Фернандо тільки на настійну вимогу батьків. Доротея ж, довідавшись, що він не женився на Лусинде, набула надію повернути його, але ніде не могла його знайти. Карденьо відкрив Доротее, що він і є щирий чоловік Лусинди, і вони вирішили разом домагатися повернення «того, що їм належить по праву». Карденьо обіцяв Доротее, що, якщо Фернандо не повернеться до неї, він викличе його на двобій

Pages: 1 2 3 4