У романі «Що ж далі, маленька людина?» (1932), написаному в пору, коли в Німеччині, як і в інших капіталістичних країнах, вибухнула жорстока економічна криза, Фаллада оповідає про людей, доведених кризою до повної вбогості й безвихідності.

Роман відкривається прологом «Безтурботні». Дрібний службовець Иоганн Пиннеберг і його наречена, молода робітниця Емма, повні надій на щастя й будують райдужні, хоча й скромні життєві плани. Автор веде потім своїх героїв по соціальним сходам униз, відзначаючи її щабель характерними прикметами: вони знімають спочатку більшу кімнату із плюшевими меблями в заможному районі Берліна; потім переїжджають на вулицю переможніше, у кімнату поменше, у якій все-таки коштує золочене ліжко (зрозуміло, хазяйська); потім- на окраїну, на антресолі якогось сараю, схожі на куряче сідало; потім - за межі Берліна, у малюсіньку комірку з кухнею «розміром с рушник»; у фінальній главі поліцейський зіштовхує Пиннеберга із тротуару, як би символізуючи цим, що «маленькій людині» немає місця в буржуазииной Німеччини. Йому ворожа при капіталізмі вся система життя. Він почуває себе в буржуазному місті загубленим, як у джунглях, з яких не може вибратися й де його кожна мить підстерігає смертельна небезпека.

У такім трактуванні теми Ганс Фаллада близький Чарльзу Диккенсу, чудовому англійському романістові. Але в Лад^-лади-фал-лади «маленька людина» загнаний, придавлений до землі, принижений сильніше, ніж у Диккенса. Хоча часом він і намагається зберегти внутрішню незалежність, він все-таки багато менше, ніж герой Диккенса, здатний пручатися тиску ззовні. Пин-небергу хочеться бути не робітником, а буржуа, жити «пристойно», він зневажливо ставиться до тих, хто ще бідніше, ніж він.

Не в меншій мері Фаллада зобов’язаний художнім відкриттям Ф. М. Достоєвського, з небаченою раніше глибиною изобразившего принижених і ображених.

Герой Фаллади - жертва буржуазного миру, але і якоюсь мірою його частина. Фаллада бачить всю небезпеку духовного опустощения «маленької людини», але він також бачить властиві- йому добрі початки й покладає надію на їхнє зміцнення.

Остання глава роману названа «Усе кінчено», - такий підсумок руйнування наївних надій Пиннеберга й Емми. За нею треба, однак, епілог - «Усе триває», - заголовок якого можна трактувати по-різному: і в тому розумінні, що життя буржуазного міста йде своєю чергою, що б не трапилося з ким-небудь із його мешканців, і як протест проти розпачу: адже Ганс і Емма як і раніше люблять один одного, і тому світло зірок не гасне для них. Фаллада не міг бути байдужим до нестатку й принижень, які випадали на частку його героїв у світі капіталізму, тим більше що він і сам належав до середнього шару й багато бідував. Але особливу тривогу викликало в ньому зростаюче обес-человечивание людини під тиском соціальної несправедливості, буржуазного егоїзму й агресивної нацистської політики. Фаллада не емігрував в 1933 р. з Німеччини, не представляючи себе як письменника поза її межами, і своїми очами бачив, як відбувалося переродження буржуазної республіки у фашистського рейха. Пиннебергу й Лемхен, як їх не давить нестаток, не гнітить страх перед майбутнім, ще вдається зберегти людське достоїнство.