Теперішній чоловік складається із чоловіка й чина. Іронічна замітка із Записної книжки А. П. Чехова. Тлумачення - я, порівн. Дія по знач. глаг. витлумачити. .. Така характеристика слова дана в чотиритомному Словнику російської мови. Свою роботу я вирішила почати зі звертання до Словника, щоб відчути себе впевненіше при розгляді оповідання, що пролунало в темі твору. Хвилююся: адже обрана мною тема непроста. Зупинилася саме на ній тому, що мені подобається цей письменник

Антон Павлович Чехов. Художній талант письменника формувався в епоху глухого безвременья 80-х років минулого сторіччя. Йому не довелось брати участь у якому-небудь серйозному суспільному русі. Він був свідком гіркого похмілля на відшумілому ще в 70-і роки життєвому бенкеті… Весь пафос його творчості - осміяння миру «человеков у футлярі», «товста й тонких», спрямованість до нових форм життя, людських відносин, до мистецтва, вільному від рутини, вульгарності, ситості, - все це близько нам

На початку свого творчого шляху Чехов співробітничає в гумористичних журналах «Осколки», «Бабка», «Будильник». Гумор раннього Чехова глибоко змістовний: письменник висміює тупість, безкультур’я, вульгарність обивательського життя («Маска», «Товста й тонкий», «Смерть чиновника»), співчуває «маленьким людям» («Туга», «Горі»). Він по-новому вирішує улюблений у нашій класиці конфлікт самодура й жертви. Від «Станційного доглядача» Пушкіна через «Шинель» Гоголя до «Бєдним людям» Достоєвського й далі до творчості Островського тягнеться спадкоємна нитка співчутливого відношення до «маленької людини», до жертви несправедливих суспільних обставин. В 80-і роки, коли казенні відносини між людьми просочили всі шари суспільства, «маленька людина» перетворився в дрібну людину, втратив властиві йому гуманні якості

Одним з яскравих зразків поетики раннього Чехова є «Смерть чиновника» (1883).

Фабула цієї гранично динамічної, короткої новели одержала особливу популярність. Ранній, сміхотливий, гумористичний Чехов, по суті, не так вуж простий. Наївний на вид оповідання має внутрішні секрети, ходи й зрушення. «Маленька людина» Іван Дмитрович Черв’яків, будучи в театрі, ненавмисно пчихнув і обляпав лисину сидевшего поперед генерала Бризжалова. Важко переживає ця подія герой: він «зазіхнув» на «святиню» чиновницької ієрархії. Оповідання побудоване на улюбленому в раннього Чехова принципі різанням утрировки. Чехів віртуозно сполучить стиль «строгого реалізму» з підвищеною умовністю. Генерал у всім оповіданні поводиться найвищою мірою «нормально», реалістично у вузькому змісті слова. Поводиться саме так, як і повів би себе дійсна людина його складу в подібному епізоді. Він спочатку роздратований: витирає хусточкою лисину. Потім він заспокоюється, удоволений, тому що незручність минула й перед ним вибачилися. Він ще більш удоволений, але вже якось насторожено: перед ним посилено вибачаються, занадто посилено. І естествен відповідь генерала: «Ах, повноті… Я вуж забув, а ви все про тім же!» Потім він, як і треба, починає входити в раж через дурість, надмірного боягузтва й, нарешті, настирливості чиновника

На цьому тлі умовність і утрирування характеру, поводження чихнувшего видні особливо різко. Чиновник чим далі, тим більше по-идиотски поводиться; він ще й «помирає» від усього цього. От як описана смерть Червякова: «Придя машинально додому, не знімаючи віцмундира, він ліг на диван, і… помер». Уже й у всій другій половині оповідання його поводження переходить межі побутової правдоподібності: занадто він боягузливий, занадто настирливий, так у житті не буває. У кінцівці Чехов зовсім різкий, відкритий. Цим «помер» він виводить оповідання (новелу) за рамки побутового реалізму, між «…пчихнув…» і «…померла» внутрішня дистанція надто велика. Тут - пряма умовність, глузування, казус. Тому оповідання цей відчувається як цілком гумористичний: смерть сприймається як несерйозність, умовність, оголення прийому, хід. Письменник сміється, грає, саме слово «смерть» не бере всерйоз. У зіткненні сміху й смерті тріумфує сміх. Він і визначає загальну тональність добутку

Так смішне в Чехова переходить у викривальне. Ідея абсолютної влади над людьми повсякденних дріб’язків далека й навіть ворожа письменникові. Підвищена, хвороблива увага людини до дріб’язків повсякденності - це наслідок незаповненості його духовного життя

Чехов хотів, щоб у кожної людини були високі моральні ідеали, щоб кожний виховував себе: позбувався від недоліків, підвищував культуру. «У людині повинне бути все прекрасно: і особа, і одяг, і душу, і думки», - говорив він

Геніальний російський письменник А. П. Чехов, що творив на грані століть, створив безліч чудових добутків, що оповідають про життя російського суспільства в цей перехідний період. В оповіданнях цього письменника знайшли своє відбиття багато недоліків і «хвороби» того часу, серед яких - чиношанування й міщанство, вульгарність і прагнення відгородити себе від активного життя на благо суспільства. Чехів, будучи непримиренним борцем з вульгарністю й міщанством, люто боровся із цими пороками протягом всього свого творчого життя. У його оповіданнях, як і в добутках корифеїв російської літератури, «відбилося століття й сучасна людина».

У різні періоди свого життя письменник звертав увагу на різні недоліки сучасної йому дійсності. Так, на самому початку свого творчого шляху письменник викриває незначні пороки, що лежать на поверхні людської натури, виявлення яких не вимагає глибокого аналізу. У числі цих пороків - неуцтво, бажання людини в усі втручатися, нав’язувати всім своя думка й зразок поводження, чиношанування. Згадаємо геніальне оповідання А. П. Чехова «Смерть чиновника», у якому показаний приклад преклоніння перед званнями, здатного в буквальному значенні знищити людини. Викриття цієї суспільної «хвороби» досягло свого апогею в знаменитому оповіданні «Товстий і тонкий». У цьому оповіданні на боротьбу із чиношануванням Чехов підняв всю силу своєї нищівної сатири, застосувавши безліч доступних художніх прийомів, з яких особливо хотілося б відзначити несподівану кінцівку: «Тонкий раптом сполотнів, скам’янів, але швидка особа його скривилося в усі сторони найширшою посмішкою…» У цьому оповіданні А. П. Чехову вдалося показати процес втрати чиновником людських чорт

Іншим пороком, осміяним Чеховим, є незнання людиною своїх обов’язків. Ця недуга має безліч виражень, починаючи від незнання медицини фельдшером Ку-рятиним з оповідання «Хірургія» і кінчаючи унтер-офіцером Пришибеевим, що скрізь старанно наводив порядок: «…розходися! Не юрбися! По будинках». Ці теми, подібно любові, дружбі, вірності боргу, на жаль, є вічними. І донині вони являють собою поживу для розуму багатьом сатирикам і фейлетоністам

Згодом оповідання А. П. Чехова перестають бути веселими й життєрадісними. На перший план у них починають виходити сховані пороки. Саме на них обрушувався всією міццю свого таланта письменник. Основою творчості пізнього Чехова стала боротьба з помилковими цінностями. Чехів побачив, як справжні «форми життя» підмінюються помилковими ідеями й прагненнями. Людина починає ставати служителем ідеалів, що не мають майбутнього. А. П. Чехов, подібно многим передовим людям свого часу, намагався вказати людям на їхні помилки, хотів направити суспільство в нове століття по вірній дорозі

В оповіданні «Стрибуха» на прикладі молодят письменникові вдалося показати розкол у суспільстві на людей, службовців помилковим ідеалам, і людей, все своє життя посвящающих служінню Батьківщині й науці. Ольга Іванівна шукає геніїв, талановитих і щиросердечних людей у середовищі мнимої творчої інтелігенції, що не знає свого призначення в житті, нездатної рухатися в майбутнє, ураженою вульгарністю інтриг і любовних романів. Ользі Іванівні не вдалося знайти істин ного інтелігента, вона не бачила, що людина майбутнього, обдарована талантом і багатою душею, перебуває поруч із нею. Це був її чоловік, доктор Димов. Наприкінці оповідання, тільки після смерті Димова, Ольга Іванівна зрозуміла, як багато вона втратила. Вона побачила, де було її щастя, зрозуміла свої омани: «Вона хотіла пояснити йому, що те була помилка, що не усе ще загублено…» Такий кінець показує, що непотрібні ідеали йдуть у минуле, на сцені з’являються ідеї нового життя, але вони ще не можуть здобути рішучі перемоги, вони падають перед «кількістю сили старої», що символізує смерть доктора Димова

Pages: 1 2