Жився-був старий, і було в нього три сини. Молодшого всі Иванушкой-дурачком кликали

Посіяв раз старий пшеницю. Добра вродилася пшениця, так тільки занадився хтось ту пшеницю м’яти так топтати. От старий і говорить синам:

— Милі мої діти! Стережіть пшеницю щоночі по черзі, піймайте злодія!

Настала перша ніч

Відправився старший син пшеницю стерегти, так схотілося йому спати. Забрався він на сінник і проспав до ранку. Приходить ранком додому й говорить:

— Той^-те-все-те ніч я не спав, пшеницю стеріг! Змерзнув весь, а злодія

не видал.

На другу ніч пішов середній син. І він всю ніч проспав на сіннику. На третю ніч приходить чергу Иванушке-дурачку йти. Поклав він пиріг за пазуху, взяв мотузку й пішов. Прийшов у поле, сіл на камінь. Сидить не спить, пиріг жує, злодія чекає. У саму північ прискакав на пшеницю кінь - одна шерстинка срібна, інша золота; біжить - земля тремтить, з вух дим стовпом валить, з ніздрів полум’я пишет.

И став той кінь пшеницю є. Не стільки їсть, скільки копитами топче

Підкрався Иванушка до коня й разом накинув йому на шию мотузку

Рвонувся кінь щосили - та ба! Иванушка підхопився на нього спритно й ухопився міцно за гриву

Уж кінь носив-носив його по чисту полю, скакав-скакав - не міг скинути!

Став кінь просити Иванушку:

— Відпусти ти мене, Иванушка, на волю! Я тобі за це велику службу послужу

— Добре,— відповідає Иванушка,— відпущу, так як я тебе потім знайду?

— А ти вийди в чисте поле, у широке роздолля, свисни три рази молодецьким посвистом, гаркни богатирським покриком: «Сивка-бурка, віщий каурка, стань переді мною, як аркуш перед травою!»-я отут і буду

Відпустив Иванушка коня й взяв з його обіцянка пшениці ніколи більше не є й не топтати. Прийшов Иванушка поутру домийся

— Ну, розповідай, що ти там бачив,— запитують брати

— Піймав я,— говорить Иванушка,— коня — одна шерстинка срібна, інша золота

— А де ж той кінь?

— Так він обіцяв більше не ходити в пшеницю, от я його й відпустився

Не повірили Иванушке брати, посміялися над ним досхочу. Так тільки вже із цієї ночі й справді ніхто пшениці не торкав…

Вийшов Иванушка в чисте поле, у широке роздолля, козуб під кущ кинув, а сам свиснув молодецьким посвистом, гаркнув богатирським покриком:

— Сивка-бурка, віщий каурка, стань переді мною, як аркуш перед травою!

Кінь біжить, земля тремтить, з вух дим стовпом валить, з ніздрів полум’я пишет. Прибіг і став перед Иванушкой як укопаний

— Що завгодно, Иванушка?

— Хочу подивитися на царську дочку Олену Прекрасну!- відповідає Иванушка.

— Ну, улазь до мене в праве вухо, у ліве вилазь!

Нагнав він по дорозі своїх братів, проскакав повз них, пилом дорожньої обсипав

Прискакав Иванушка на площу - прямо до царського палацу. Народ^-народові-народу-диви_-народу сила-силенна, а у високому терему, у вікна, сидить царівна Олена Прекрасна. На руці в неї перс-драговина блискає - ціни йому немає! А собою вона красуня із краса-ииц.

Дивляться все на Олену Прекрасну, а ніхто не вирішується до її доскочити: нікому немає полювання шию собі ламати. Ударив отут Иванушка Сивку-бурку по крутих боках… Фиркнув кінь, заіржав, стрибнув - тільки на три колоди до царівни не доплигнув

Зачудувався народ, а Иванушка повернув Сивку й поскакав. Кричать усе:

— Хто такий? Хто такий?

А Иванушки вуж і сліду нема. Бачили, звідки прискакав, не бачили, куди поскакав

Примчався Иванушка в чисте поле, зіскочив з коня, вліз йому в ліве вухо, а в праве виліз і став як і раніше Иванушкой-дурачком.

Відпустив він Сивку-бурку, набрав повний козуб мухоморів і приніс домийся

— Эва, які грибки гарні!

Розсердилися братові дружини на Иванушку й давай його лаяти:

— Які ти, дурень, гриби приніс? Тільки тобі одному їх є!

Посміхнувся Иванушка, забрався на піч і сидить. Відвертали додому брати й розповідають дружинам, що вони в місті бачили:

— Ну, господарки, який молодець до царя приїжджав! Такого ми сроду не видивали. До царівни тільки на три колоди не доскочився

А Иванушка лежить на печі так посміюється:

— Братики рідні, а не я чи це там був?

— Куди тобі, дурневі, там бути! Сиди вуж на печі так мух лови!

На інший день старші брати знову в місто поїхали, а Иванушка взяв козуб і пішов за грибами. Вийшов у чисте поле, у широке роздолля, козуб кинув, сам свиснув молодецьким посвистом, гаркнув богатирським покриком:

— Сивка-бурка, віщий каурка, стань переді мною, як аркуш перед травою!

Кінь біжить, земля тремтить, з вух дим стовпом валить, з ніздрів полум’я пишет.

Прибіг і став перед Иванушкой як укопаний. Вліз Иванушка Сивці-бурці в праве вухо, у ліве виліз і став молодець молодцем. Підхопився на коня й поскакав до палацу. Бачить - на площі народу ще більше колишнього. Усе на царівну любуються, а скакати ніхто й не думає: бояться шию собі зламати!

Ударив отут Иванушка свого коня по крутих боках. Заіржала Сивка-бурка, стрибнув - і тільки на дві колоди до царевнина вікна не дістав. Повернув Иванушка Сивку й поскакав. Бачили, звідки прискакав, не бачили, куди поскакав. А Иванушка вже в чисте поле

Відпустив Сивку-бурку, а сам пішов додому. Сіл на піч, сидить, чекає братів

Приїжджають брати додому й розповідають:

— Ну, господарки, той же молодець знову приїжджав! Не доскочив

до царівни тільки на дві колоди

Иванушка й говорить їм:

— Братики, а не я чи це там був?

— Сиди, дурень, помовчуй!..

На третій день брати знову збираються їхати, а Иванушка говорить:

— Дайте мені хоч благеньку лошаденку: поїду і я з вами!

— Сиди, дурень, будинку! Тільки тебе там і не вистачає!

Сказали й виїхали

Нема чого робити, відправилися брати на бенкет, повезли із собою й Иванушку-дурачка.

Приїхали, сіли за столи дубові, за скатертини візерункові, п’ють-їдять, розмовляють. А Иванушка забрався за грубку, у куточок, і сидить там. Ходить Олена Прекрасна, пригощає гостей. Кожному підносить провина й меду, а сама дивиться, немає чи в кого на руці її перстенька заповітного. У кого перстень на руці - той і наречений її. Тільки ні в кого персня не видно…

Обійшла вона всіх, підходить до останньому - до Иванушке. А він за грубкою сидить, одежонка на ньому худа, лаптишки рвані, одна рука ганчіркою обв’язана. Брати дивляться й думають: «Ишь ти, царівна й нашому Ивашке провина підносить!» А Олена Прекрасна подала Иванушке склянку вина й запитує:

— Чому це в тебе, молодець, рука обв’язана?

— Ходив у ліс по гриби так на сук наколовся

— Ану ж бо розв’яжи, покажи!

Розв’язав Иванушка руку, а на пальці в нього царевнин перстень заповітний: так і сіяє, так і блискає! Зраділа Олена Прекрасна, взяла Иванушку за руку, підвела до батька й говорить:

— От, панотець, мій наречений і найшовся!

Умили Иванушку, зачесали, одягли, і став він не Иванушкой-дурачком, а молодець молодцем, прямо й не довідаєшся! Отут чекати так міркувати не сталі - веселим пирком так за свадебку! Я на тім бенкеті був, мед-пиво пив, по вусах текло, а в рот не потрапилося

Збережи - » Переказ казки «Сивка-Бурка» . З'явився готовий твір.