Початок князювання Святослава, сина Ігорового. У рік 6454 (946). Ольга із сином своїм Святославом зібрала багато хоробрих воїнів і пішла на Деревскую землю. І вийшли древляни проти її. І коли зійшлися обоє війська для сутички, Святослав кинув списом у древ лян, і спис пролетів між вух коня й ударило коня в ногу, тому що був Святослав ще дитина. І сказали Свенельд і Асмуд: “Князь уже почав; підемо, дружина, за князем”. І перемогли древлян. Древляни ж побігли й зачинилися у своїх містах. Ольга ж кинулася із сином своїм до міста Искоростеню, тому що жителі його вбили її чоловіка, і стала із сином своїм біля міста, а древляни зачинилися в місті й міцно боролися з міста, тому що знали, що, убивши князя, не на що їм сподіватися після здачі. І стояла Ольга все літо й не могла взяти міста, і замислила так: послала вона до міста зі словами: “До чого хочете досидітися? Адже всі ваші міста вже здалися мені й зобов’язалися виплачувати данина й уже обробляють свої ниви й землі; а ви, відмовляючись платити данина, збираєтеся вмерти з голоду”. Древляни ж відповіли: “Ми б раді платити данина, але адже ти хочеш мстити за чоловіка свого”. Сказала ж їм Ольга, що-де “я вже мстила за образу свого чоловіка, коли приходили ви до Києва в перший раз і в другий, а втретє - коли влаштувала тризну по своєму чоловіку. Більше вже не хочу мстити, - хочу тільки взяти з вас невелику данину й, уклавши з вами мир, піду ладь”. Древляни ж запитали: “Що хочеш від нас? Ми раді дати тобі мед і хутра”. Вона ж сказала: “Немає у вас тепер ні меду, ні хутр, тому прошу у вас небагато: дайте мені від кожного двору по трьох голуба так по трьох горобця. Я адже не хочу покласти на вас тяжкої данини, як чоловік мій, тому-те й прошу у вас мало. Ви ж знемогли в облозі, того й прошу у вас цієї малості”. Древляни ж, зрадівши, зібрали від двору по трьох голуба й по трьох горобця й послали до Ольги з уклоном. Ольга ж сказала їм: “От ви й скорилися вже мені й моєму дитяті, - ідіть у місто, а я завтра відступлю від нього й піду у своє місто”. Древляни ж з радістю ввійшли в місто й повідали про всім людям, і зраділи люди в місті. Ольга ж, роздавши воїнам - кому по голубі, кому по горобці, наказала прив’язувати кожному голубові й горобцеві труть (12), загортаючи його в невеликі хусточки й прикріплюючи ниткою до кожного птаха. І, коли стало смеркти, наказала Ольга своїм воїнам пустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли у свої гнізда: голуби в голубники, а горобці під стрехи, і так зайнялися - де голубники, де кліті (13), де сараї й сінники, і не було двору, де б не горіло, і не можна було гасити, тому що відразу зайнялися всі двори. І побігли люди з міста, і наказала Ольга воїнам своїм вистачати їх. І так взяла місто й спалила його, міських же старійшин забрала в полон, а інших людей убила, третіх віддала в рабство чоловікам своїм, а інших залишила платити данина

И поклала на них тяжку данину: дві частини данини йшли в Київ, а третя у Вишгород Ользі, тому що був Вишгород містом Ольги. І пішла Ольга із сином своїм і із дружиною по Древлянской землі, установлюючи розпорядок данин і податків; і збереглися місця її стоянок і полювань дотепер. І прийшла в місто свій Київ із сином своїм Святославом і пробула тут рік )

У рік 6472 (964). Коли Святослав виріс і змужнів, став він збирати багато воїнів хоробрих, і легко ходив у походах, як пардус (14), і багато воював. У походах же не возив за собою ні возів, ні казанів, не варив м’яса, але тонко нарізавши конину, або зверину, або яловичину й зажаривши на вугіллях, так їв; не мав він і намету, але спав, постилаючи пітник із сідлом у головах, - такими ж були й всі інші його воїни. І посилав в інші землі зі словами: “Хочу на вас іти”. І пішов на Оку ріку й на Волгу, і зустрів вятичей, і сказав вятичам:

“Кому данину даєте?” Вони ж відповіли: “Хазарам - по щелягу із сохи даємо”.

У рік 6473 (965). Пішов Святослав на хазар. Почувши ж, хазари вийшли назустріч на чолі зі своїм князем Каганом і зійшлися битися, і в битві здолав Святослав хазар і столицю їх і -Білу Вежу взяв. І переміг ясов і касогов.

У рік 6474 (966). Вятичей переміг Святослав і данина на них поклав

У рік 6475 (967). Пішов Святослав на Дунай на болгар. І билися обидві сторони, і здолав Святослав болгар, і взяв міст їх вісімдесят по Дунаєві, і сіл княжити там у Переяславце, беручи данину сгреков.

У рік 6479 (971). Прийшов Святослав у Переяславец, і зачинилися болгари в місті. І вийшли болгари на битву проти Святослава, і була січа велика, і стали долати болгари. І сказав Святослав своїм воїнам: “Тут нам і вмерти; постоїмо ж мужньо, брати й дружина!” І до вечора здолав Святослав, і взяв місто приступом, і послав до греків зі словами: “Хочу йти на вас і взяти столицю вашу, як і це місто”. І сказали греки: “Невмоготу нам пручатися вам, так візьми з нас данина й на всю свою дружину й скажи, скільки вас, щоб разочлись ми по числу дружинників твоїх”. Так говорили греки, обманюючи росіян, тому що греки брехливі й до наших днів. І сказав їм Святослав: “Нас двадцять тисяч”, і додав десять тисяч: тому що було росіян усього десять тисяч. І виставили греки проти Святослава сто тисяч і не дали данини. І пішов Святослав на греків, і вийшли ті проти росіян. Коли ж росіяни побачили їх - сильно злякалися такої безлічі воїнів, але сказав Святослав: “Нам нікуди вже дітися, хочемо ми або не хочемо - повинні боротися. Так не посоромимо землі Росіянці, але ляжемо тут костьми, тому що мертві не приймають ганьби. Якщо ж побіжимо - ганьба нам буде. Так не побіжимо ж, але станемо міцно, а я піду поперед вас: якщо моя голова ляже, то об своїх самі подбайте”. І відповіли воїни: “Де твоя голова ляже, там і свого голови складемо”. І исполчились росіяни, і була жорстока січа, і здолав Святослав, а греки бігли

У рік 6500 (992). Пішов Володимир на хорватів. Коли ж вернувся він з хорватської війни, прийшли печеніги по тій стороні Дніпра від Сули; Володимир же виступив проти них і зустрів їх на Трубеже (15) у броду, де нині Переяславль (16) - И став Володимир на цій стороні, а печеніги на тої, і не вирішувалися наші перейти на ту сторону, ні ті на цю. І під’їхав князь печенежский до ріки, викликав Володимира й сказав йому: “Випусти ти свого чоловіка, а я свого - нехай борються. Якщо твій чоловік кине мого на землю, то не будемо воювати три роки; якщо ж наш чоловік кине твого об землю, те будемо розоряти вас три роки”. І розійшлися. Владимир же, повернувшись у стан свій, послав глашатаїв по таборі зі словами: “Немає чи такого чоловіка, який би схопився з печенігом?” І не знайшов ніде. На наступний ранок приїхали печеніги й привели свого чоловіка, а в наших не виявилося. І став тужити Володимир, посилаючи по всьому війську своєму, і прийшов до князя один старий чоловік і сказав йому: “Князь! Є в мене один син менший будинку; я вийшов із чотирма, а він будинку залишився. Із самого дитинства ніхто його не кинув ще об землю. Один раз я сварив його, а він м’яв шкіру, так він розсердився на мене в роздер шкіру руками”. Почувши про це, князь зрадів, і послали за ним і привели його до князя, і повідав йому князь усе. Той відповідав: “Князь! Не знаю, чи можу я з ним схопитися, - випробуй мене: немає чи великого й сильного бика?” І знайшли бика, велик і сильного, і наказали роз’ярити його; поклали на нього розпечене залізо й пустили бика. І побіг бик повз нього, і схопив бика рукою за бік і вирвав шкіру з м’ясом, скільки захопила його рука. І сказав йому Володимир: “Можеш із ним боротися”. На наступний ранок прийшли печеніги й стали викликати: “Де ж чоловік? От наш готовий!” Володимир повелів у ту ж ніч надягти озброєння, і зійшлися обидві сторони. Печеніги випустили свого чоловіка: був же він дуже великий і страшний. І виступив чоловік Володимира, і побачив його печеніг і посміявся, тому що був він середнього росту. І розмірили місце між обома військами й пустили їхній друг проти друга. І схопилися, і почали міцно жати один одного, і задушив чоловік печенежина руками до смерті. І кинув його об землю. Пролунав лемент, і побігли печеніги, і гналися за ними росіяни, б’ючи їх, і прогнали. Владимир же зрадів і заклав місто в броду того й назвав його Переяславлем, тому що перейняв славу отрок той. І зробив його Володимир великим мужем, і батька його теж. І вернувся Володимир у Київ з победою й зі славою великою

Pages: 1 2 3