У рік 6415 (907). Пішов Олег на греків, залишивши Ігоря в Києві; взяв же із собою безліч варягів, і слов’ян, і чуді, і кривичів, і міряю, і древлян, і радимичів, і галявин, і жителів півночі, і вятичей, і хорватів, і дулібів, і тиверців, відомих як товмачі: цих усіх називали греки “Велика Скифь”. І із цими всіма пішов Олег на конях і в кораблях; і було кораблів числом дві тисячі. І прийшов до Царьграду (1); греки ж замкнули Суд (2), а місто зачинили. І вийшов Олег на берег, і почав воювати, і багато вбивств створив на околицях міста грекам, і розбили безліч палат, і церкви попалили. А тих, кого захопили в полон, одних висікли, інших замучили, інших же застрелили, а деяких покидали в море. і багато іншого зла зробили росіяни грекам, як звичайно роблять вороги

И повелів Олег своїм воїнам зробити колеса й поставити на колеса кораблі- И с попутним вітром підняли вони вітрила й пішли по полю до міста. Греки ж, побачивши це, злякалися й сказали через послів Олегу: “Не губи міста, дамо тобі данини, який захочеш”. І зупинив Олег воїнів, і винесли йому їжу й вино, але не прийняв його, тому що було воно отруєно. І злякалися греки й сказали: “Це не Олег, але святий Дмитро, посланий на нас від бога”. І наказав Олег дати данини на дві тисячі кораблів: по дванадцяти гривень (3) на людину, а було в кожному кораблі по сорока чоловіків

…І повісив щит свій на вратах у знак перемоги, і пішли від Царьграда… І повернувся Олег у Київ, несучи золото, і паволоки (4), і плоди, і вино, і всяке узорочье (5). І прозвали Олега Віщим

У рік 6420 (912) И жив Олег, княжачи в Києві, мир маючи з усіма країнами. І прийшла осінь, і згадав Олег коня свого, котрого колись поставив годувати, вирішивши ніколи на нього не сідати. Тому що колись запитував він волхвів (6) і чарівників: “Від чого я вмру?” І сказав йому один чарівник: “Князь! Від коня твого улюбленого, на якому ти їздиш, - від нього тобі й умерти!” Запали слова ці в душу Олегу, і сказав він: “Ніколи не сяду на нього й не побачу його більше”. І повелів годувати його й не водити його до нього, і прожив кілька років, не бачачи його, поки не пішов на греків. А коли повернувся в Київ і пройшло чотири роки, - на п’ятий рік пом’янув він свого коня, від якого колись волхви пророчили йому смерть. І призвав він старійшину конюхів і сказав: “Де кінь мій, якого наказав я годувати й берегти?” Той же відповів: “Умер”. Олег же посміявся й докорив того чарівника, сказавши: “Не право говорять волхви, але всі те неправда: кінь умер, а я живий”. І наказав осідлати собі коня: “Так побачу кості його”. І приїхав на те місце, де лежали його голі кості й череп голий, зліз із коня, посміявся й сказав: “Від чи цього черепа смерть мені прийняти?” І ступив він ногою на череп, і виповзла із черепа змія, і вжалила його в ногу. І від того розболівся й умер він. Оплакували його всі люди плачемо великим, і понесли його, і поховали на горі, називаемою Щековица; є ж могила його й донині, сливет могилою Олеговой. І було всього років князювання його тридцять і три

У рік 6453 (945). У той рік сказала дружина Ігорю: “Отроки (7) Свенельда изоделись зброєю й одягом, а ми наги. Підемо, князь, з нами за даниною, і собі добудеш, і нам”. І послухав їхній Ігор - пішов до древлян за даниною й додав до колишньої данини нову, і творили насильство над ними чоловіки (8) його. Взявши данину, пішов він у своє місто. Коли ж ішов він назад, - помізкувавши, сказав своїй дружині: “Ідіть із даниною додому, а я вернуся й пособираю ще”. І відпустив дружину свою додому, а сам з малою частиною дружини повернувся, бажаючи більшого багатства. Древляни ж, почувши, що йде знову, радилися із князем своїм Малому: “Якщо занадиться вовк до овець, то винесе вся череда, поки не вб’ють його; так і цей: якщо не вб’ємо його, те всіх нас погубить”. І послали до нього, говорячи: “Навіщо йдеш знову? Забрал уже всю данину”. І не послухав їхній Ігор; і древляни, вийшовши з міста Искоростеня (9), убили Ігоря й дружину його, тому що було її мало. І похований був Ігор, і є могила його в Искоростеня в Деревской землі й до цього часу

Ольга ж була в Києві із сином своїм, дитиною Святославом, і годувальник його був Асмуд, а воєвода Свенельд - батько Мстиши. Сказали ж древляни: “От убили князя ми російського; візьмемо дружину його Ольгу за князя нашого Мала й Святослава візьмемо й зробимо йому, що захочемо”. І послали древляни кращих чоловіків своїх, числом двадцять, у турі до Ольги, і пристали в турі під Боричевим підйомом. Адже вода тоді текла біля Київської гори, а люди сиділи не на Подолі, але на горі. Місто ж Київ був там, де нині двір Гордяти й Ничипора, а князівський двір був у місті, де нині двір Воротислава й Чудина, а пастка для птахів була поза містом; був поза містом і інший двір, де коштує зараз двір Уставщика за церкви святої Богородиці Десятинної; над горою був теремной двір - був там кам’яний терем. І повідали Ользі, що прийшли древляни, і призвала їхня Ольга до себе й сказала їм: “Гості добрі прийшли”. І відповіли древляни: “Прийшли, княгиня”. І сказала їм Ольга: “Говорите, навіщо прийшли сюди?” Відповіли ж древляни: “Послала нас Деревская земля з такими словами: “Чоловіка твого ми вбили, тому що чоловік твій, як вовк, расхищал і грабував, а наші князі гарні, тому що ввели порядок у Деревской землі, - піди заміж за князя нашого за Мала”. Було адже ім’я йому, князеві древлянскому, - Малий. Сказала ж їм Ольга: “Люб’язна мені мовлення ваша, - чоловіка мого мені вже не воскресити; але хочу віддати вам завтра честь перед людьми своїми; нині ж ідіть до своєї тури й лягаєте в туру, величаючись, а ранком я пошлю за вами, а ви говорите: “Не їдемо на конях, ні пеши не підемо, але понесіть вас у турі”, - і піднесуть вас у турі”, і відпустила їх до тури. Ольга ж наказала викопати яму велику й глибоку на теремном дворі, поза градом. На наступний ранок, сидячи в теремі, послала Ольга за гістьми, і прийшли до них і сказали: “Кличе вас Ольга для честі великої”. Вони ж відповіли: “Не їдемо ні на конях, ні на возах і пеши не йдемо, але понесіть нас у турі”. І відповіли кияни: “Нам неволя; князь наш убитий, а княгиня наша хоче за вашого князя”, - і понесли їх у турі. Вони ж сіли, величаючись, избоченившись і у великих нагрудних бляхах. І принесли їх на двір до Ольги і як несли, так і скинули їх разом з турою в яму. І, припавши до ями, запитала їхня Ольга: ” чиГарна вам честь?” Вони ж відповіли:. “Пущі нам Игоревой смерті”. І повеліла засипати їх живими; і засипали їх.

И послала Ольга до древлян і сказала їм: “Якщо справді мене просите, то надішліть кращих чоловіків, щоб з великою честю піти за вашого князя, інакше не пустять мене київські люди”. Почувши про це, древляни обрали кращих чоловіків, що керували Деревскою землею, і надіслали за нею. Коли ж древляни прийшли, Ольга наказала приготувати лазню, говорячи їм так: “Вимившись, прийдіть до мене”. І розпалили лазню, і ввійшли в неї древляни й стали митися; і замкнули за ними баню, і повеліла Ольга запалити неї від дверей, і згоріли всі

И послала до древлян зі словами: “От уже йду до вас, приготуйте меди (10) багато хто в того міста, де вбили чоловіка мого, так поплачуся на могилі його й створю тризну (11) по своєму чоловіку”. Вони ж, почувши про це, звезли безліч медов і заварили їх. Ольга ж, взявши із собою малу дружину, відправилася налегке, прийшла до могили свого чоловіка й оплакала його. І повеліла людям своїм насипати велику могилу й, коли насипали, наказала робити тризну. Після того селі древляни пити, і наказала Ольга отрокам своїм прислужувати ім. И сказали древляни Ользі: “Де дружина наша, котру послали за тобою?” Вона ж відповіла: “Ідуть за мною із дружиною чоловіка мого”. І коли сп’яніли древляни, веліла отрокам своїм пити за їхню честь, а сама відійшла ладь і наказала дружині рубати древлян, і висікли їхній п’ять тисяч. А Ольга повернулася в Київ і зібрала військо

Pages: 1 2 3