Знехтуваного, дикого століття свідком бути мені дано… І, А. Бунін Трагічна доля покоління, що пережило революцію, цивільну й Вітчизняну війни, колективізацію, репресії й інші соціальні катаклізми, знайшла своє поетичне вираження у віршах російської поетеси А. А. Ахматовій. У поемі «Реквієм» у розділі «Замість передмови» Ганна Андріївна описала випадок, що происшли з нею, коли вона стояла в «тюремній черзі». Тоді сусідка по черзі запитала поетесу: - А це ви можете описати?..

- Можу. «Реквієм» у той час уже зложився й чекав тільки часу, щоб з’явитися на світло. Поет Ахматова прожила довге й важке життя разом зі своїм народом, її доля навіть для нашого жорстокого століття особливо трагична. В 1921 році був розстріляний її чоловік, поет Микола Гумилев. Її синові Львові по неправдивому обвинуваченню був вьшесен смертний вирок, замінений потім таборами

Це до сина на свиданье або з передачею стояла Ганна Андріївна в довгих «тюремних чергах». Майже двадцять років провів Лев Миколайович у сталінських таборах. Ця жінка хвора, Ця жінка одна. Чоловік у могилі, син у в’язниці, Помолитесь про мене. Поема «Реквієм» - вираження безмежного народного горя

Страждання народу й ліричної героїні зливаються. Жорстокі репресії торкнулися майже кожної сім’ї в країні. В’язниця стала символом того часу. Це було, коли посміхався Тільки мертвий, спокою радий. І непотрібним привеском бовтався Біля в’язниць своїх Ленінград. Співпереживання людському горю, гнів і туга охоплюють при читанні поеми

Поема написана ясною простою мовою з використанням великого арсеналу художніх засобів. Цікаво, що Ахматова практично не користується гіперболою. Видимо, це тому, що горе й страждання настільки великі, що перебільшувати їх немає ні потреби, ні можливості. Епітети викликають жах і відраза перед насильством: «Туга смертельна», кроки солдатів - «важкі», «Русь безвинна», «чорні марусі» - арештантські машини, інакше їх називали «чорний ворон». Часто вживається епітет «кам’яний»: «кам’яне слово», «окам’яніле страждання», «душу скам’яніла».

Багато епітетів близькі до народного: привіт «прощальний», око «яструбине». Взагалі ж народні мотиви дуже сильні в поемі, де зв’язок ліричної героїні зі своїми сучасниками особлива: И я молюся не про себе однієї, А про усіх, хто там стояв за мною И в лютий холод, і в липневу спеку Під красною ослепшею стеною. (Символ червоного сліпого й лютого терору.) Страждання всіх матерів виражені через образ матері Христа, мовчачи горі, що переносить

Деякі вірші вражають своєю простотою й одночасно силою виробленого враження: Вирок… і відразу сльози заюшать, Від всіх уже відділені, Немов з болем життя із серця виймуть… Багато в поемі метафор

«Перед цим горем гнуться гори», «коротку пісню розлуки паровозні співали гудки», «зірки смерті стояли над нами», «безвинна корчилася Русь». У поемі використано багато й інших художніх засобів: алегорій, символів, уособлень. Дивні комбінації й сполучення їх. Всі разом це створює потужну симфонію почуттів і переживань

При безсумнівних художніх вартостях поеми в ній виразилася висока гражданственность А. А. Ахматовій, її причетність долі батьківщини й долі «стомільйонного» народу. Знову поминальний наблизилася година. Я бачу, я чую, я почуваю вас: Хотілося б усіх поіменно назвати, Так відняли список, і ніде довідатися. Для них я виткала широкий покрив З бедных у них же &copy A L L S o c h. r u підслуханих слів