Павло Григорович Тичина - це «шукання й шукання, праця й вимогливість і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикаль ніший…»

. . (Олесь Гончар).

Біографія] відомості

27 січня 1891 р. народився Павло Григорович Тичина у с. Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області) у багатодітній сім’ї сільського дяка.

Павло з дитинства виявив хист до музики, малював, віршував.

1900 - 1907 рр. - навчався в Чернігівському духовному училищі.

У 1906 1910 рр. - перші поетичні спроби як наслідування народних пісень та творів Т. Шевченка.

1907 1913 рр. - навчання в Чернігівській духовній семінарії.

1912 р. - з’явилися перші друковані твори.

Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада.

1913 - 1914 рр. - працює в редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а

після його закриття у Чернігівському статистичному бюро.

1916 1917 рр. Тичина помічник хормейстера в українському театрі М. Садовсь-кого..

1918 р. - вихід збірки «Сонячні кларнети».

1920 р. подорож із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси.

1920 р. - організовує хор.

1923 - 1934 рр. - співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків).

Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт».

1926 р. брав активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту»,

З 1929 р. дійсний член Академії наук Української РСР.

У 1936 - 1939 рр. і в 1940 - 1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР.

З 1947 р. - член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології.

1943 - 1948 рр. міністр освіти УРСР.

З 1953 по 1959 р. голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Лауреат Державної премії СРСР (1941 р.).

Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962 р.).

У 1967 р. отримав звання Герой Соціалістичної Праці.

16 вересня 1967 р. помер П. Г. Тичина в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Огляд творчості

М. Рильський, характеризуючи індивідуальну неповторність поезії П. Тичини, дуже вдало назвав її музичною рікою. Він мав на увазі насамперед те, що творчість одного з найкращих поетів минулого століття не просто напрочуд музична, але й передає одвічний космічний світлоритм, переливається і плине, як музична ріка.

З 1907 р. П. Тичина починає цікавитися творами сучасників М. Коцюбинського, М. Вороного, Олександра Олеся, В. Самійленка. Художник М. Жук приводить допитливого юнака в дім М. Коцюбинського. Усе це стимулювало хлопця до поетичної творчості.

У 1916 р. під впливом «Лісової пісні» Лесі Українки розпочав писати драматичну поему «Дзвінкоблакитне».

1917 р. відродження українського національного життя, сподівання мільйонів на відновлення власної державності вносять зміни в життя і творчість поета: він пише поему «Золотий гомін», наснажену пафосом визволення народу.

1918 р. виходить збірка поезій «Сонячні кларнети» і тетраптих «Скорбна мати, який є свідченням братовбивчої трагедії (присвячений пам’яті матері поета, якої не стало 1915 р., цикл водночас набув широкого символічного звучання).

1920 р. - одна за одною виходять ще дві збірки поезій «Замість сонетів і октав» та «Плуг», які стали подією в літературному житті. У цей самий час П. Тичина почав працювати й над поемою-симфонією «Сковорода», яку так і не встиг завершити, хоча писав її до останніх своїх днів,

1924 р. працюючи вже в редакції харківського журналу «Червоний шлях», видає збірку «Вітер з України».

1931 р. - переломний момент творчості Тичини - вихід збірки «Чернігів», що засвідчила перехід поета в число «офіціозних» авторів.

Посилення тиску тоталітарного режиму сковує, калічить талант поета. Про це свідчать вкрай заідеологізовані, вимучені вірші, що входили до збірок:

«Партія веде» (1934);

«Чуття єдиної родини» (1938);

«Сталь і ніжність» (1941).

У 1942 р. побачила світ поема «Похорон друга», яка з’явилася у період смертельної боротьби проти фашизму. Поема наснажена високим гуманістичним пафосом, у ній на повний голос звучить мотив унікальної цінності життя кожної людини і водночас звучить гімн безсмертю народу.

1943 р. публіцистичні твори: «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України».

Ранні твори П. Тичини це учнівське шукання свого шляху в поезії. Вони позначені емоційним піднесенням, сповнені інтимними мотивами («Коли в твої очі дивлюся…», «Ви знаєте, як липа шелестить…», «Я сказав тобі лиш слово…»).

«Ви знаєте, як липа шелестить.,,» (1911)

Поезія-мініатюра (складається з двох 6-рядкових строф),

У творі паралельно (настроєво суголосно) зображуються два світи світ природи і світ людини (прийом паралелізму).

Починаючи вже з першого питального речення, поет намагається уявно поєднати людину й природу. Вдало застосовані художньо-виражальні засоби (епітети «місячні весняні ночі», «старі гаї»; метафори «сплять гаї» та ін.), майстерне створення словесно-музичних асоціацій роблять поезію стрункою й елегантною.

Перед нами картина-елегія.

Елегія лірична пісня-роздум з перевагою відтінку суму.

Паралелізм паралельне зображення двох і більше явищ із різних сфер життя

(порівняння у формі зіставлення; на відміну від порівняння, у паралелізмі змальовувані

Картини пов’язуються між собою не тільки синтаксично, а й логічно.

Ви знаєте, як липа шелестить… У місячні весняні ночі? - Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить… Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? -Вони все бачать крізь тумани. Ось місяць, зорі, солов’ї… «Я твій» десь чують дідугани. А солов’ї!..

Та вже знаєте, як сплять гаї!

У 1918 р. в барвах музики тріумфально залунали «Сонячні кларнети».

До читача прийшла «воістину сонячна книга», яка незвичайним світлом влилася в душі людей, оп’янила красою українського слова, яке «з такою, не чуваною досі музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок незабутньої книги.

Сама назва насичена глибоким емоційним змістом, зумовлена не тільки тим, що поет грав на кларнеті і любив цей інструмент. Кларнет інструмент, який тембрами нагадує звучання людського голосу і має великі виражальні можливості. Отже, можна уявити, що збірка «Сонячні кларнети - це звучання людського голосу душі, що розкриває величезний внутрішній світ, зігріта й осяяна промінцями сонця, що надає усьому живому ритмічного руху. Це проміння ніби зв’язує сонце із землею та іншими планетами. Дійсно, збірка розкривала різнобарвну гармонію космічного оркестру і ніби промовляла: -«Ти людина, наділена здатністю сприймати красу і народжена жити в красі». Тичина був часткою цього хаотичного Всесвіту, рухав емоціями.

У збірку «Сонячні кларнети» Тичина вмістив 44 найкращі твори, об’єднані за змістом і стилістично, але різні в ритмічному плані (37 розмірів).

«Арфами, арфами…» (1914)

Поезія зі збірки «Сонячні кларнети (1918) з’явилася під впливом вірша Миколи Вороного «Блакитна панна».

Твір пройнятий весняною, урочистою, сонячною мелодією. Складається з 4-х строф.

Специфічна ритмічна будова, яскрава метафоричність, насиченість асонансами й алітера-ціями роблять твір самобутнім.

Арфами, арфами -

Золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами - перлами

Закосичена.

Думами, думами -

Наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

"Стану я, гляну я -

Скрізь поточки як дзвіночки, жайворон як золотий З переливами: Йде весна Запашна, Квітами - пер лами Закосичена.

Любая, милая,

Чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям

Вкрай.

Там за нивами:

Ой одкрий

Колос вій!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

«Золотий гомін» (1917)

Жанр: Лірична поема; деякі дослідники визначають як ліричну ораторію, указують на наявність у ній фрагментів епічних епізодів і драматичних сцен.

Ораторія - великий музичний твір для хору, співаків-солістів і симфонічного оркестру, написаний на драматичний сюжет і призначений для концертного виконання.

Історія написання

Поема передає святковий настрій від подій 10 червня 1917 р., коли Центральна Рада проголосила І Універсал на Софійському майдані в Києві.

Pages: 1 2

Збережи - » Павло Тичина (1891 - 1967). Ранні твори П. Тичини . З'явився готовий твір.