Патріотична лірика Лермонтова Вірші Лермонтова це майже завжди внутрішній, напружений монолог, щира сповідь, собі питання, що задаються ж, і відповіді на них. Поет почуває свою самітність, тугу, нерозуміння. Одна відрада для нього Батьківщина. Любов’ю до Батьківщини наповнені багато поетичних рядків Лермонтова. Він нескінченно любить свій народ, тонко почуває красу рідної природи. У вірші “Батьківщина” поет ясно відокремлює справжній патріотизм від мнимого, офіційного патріотизму миколаївській Росії

У вірші “Коли хвилюється жовтіюча нива” Лермонтов продовжує міркувати про своїй “дивній любові” до Батьківщини. Вона полягає в любові до полів, лісам, невигадливим пейзажам, до пари ” беріз, щобіліють,”. Рідні простори, природа як би лікують поета, він почуває своє єднання з богом: Тоді упокорюються душі моєї тривоги, Тоді розходяться зморшки на чолі, И щастя я можу осягнути на землі, И в небесах я бачу бога. Але Росія Лермонтова не тільки пейзажні замальовки, не тільки роздолля, рідні краї; Росія Лермонтова з’являється й в іншому виді, це -…Немита Росія, Країна рабів, країна панів… Така рабськи покірна Росія ненависна поетові, така батьківщина може викликати тільки презирство

Саме таким настроєм пронизаний вірш “Прощай, немита Росія…”. У добутку “На смерть поета”, нескінченно вболіваючи про передчасну кончину Пушкіна, Лермонтов ясно й чітко визначив місце поета в житті й літературі. Щирий художник не самотній мандрівник. Він хворіє на проблеми своєї країни, Лермонтову властиве почуття високої відповідальності перед читачами. Він заперечував літераторові, що коштує осторонь від громадського життя Росії

Наприкінці 30-х років поета починає хвилювати історична тема. Він створює “Бородіно” і “Пісню про купця Калашникова”. У вірші