Іван Олександрович Гончарів - послідовний і чесний художник; у своїх добутках він викриває пороки сучасного йому суспільства. Дотримуючись традицій російської класики, Гончарів уважає, що література повинна активно втручатися в життя, робити її краще, справедливіше. Його романи: «Звичайна історія», «Обломів», «Обрив» - ставляться до тих добуткам, які відображали реальне життя, намагалися впливати на суспільні відносини, могли допомогти читачам розібратися в навколишнім оточенні. Роман «Обломів» - краще утвору письменника. Цей добуток залучає до себе увага читачів насамперед незвичайністю героя. Тільки потім, читаючи роман, починаєш розуміти, чому Ілля Ілліч постійно лежить на дивані, чому мириться з усім тим безладдям, що о. кружает його вкомнате.

«По стінах, біля картин, ліпилася у вигляді фестонів павутина, нагодована пилом, дзеркала, замість того щоб відображати предмети, могли б служити скоріше скрижалями, для записування на них, по пилу, яких-небудь заміток на пам’ять. Килими були в плямах. На дивані лежав забутий рушник; на столі рідкий ранок не стояла не прибрана від учорашньої вечері тарілка із сільничкою й з обгризеною кісточкою так не валялися хлібні крихти». Так хто ж такий Ілля Ілліч Обломів?

Утворений росіянин пан, що виріс на сільському привіллі, що звикло до млості й неквапливого плину життя. У домашній обстановці Обломова все підлегло однієї мети - не утруждать твір з аллсоч. ру © 2005 хазяїна

Навіть одяг - рабиня його. «На ньому [постійно] був халат з перської матерії». Він «мав в очах Обломова тьму неоціненних достоїнств: він м’який, гнучке; тіло не почуває його на собі; він, як слухняний раб, покоряється самонайменшому руху тіла». Ілля Ілліч колись служив, але потім залишив це обтяжне заняття через те, що він не має потреби в грошах, а Ходити в установу, де всі зайняті безглуздим перекладанням паперів, «грою дурних страстишек», плітками й «перебиваньем друг у друга дороги» він не бажає. У житті ділових людей Обломів не бачить високих помислів, бажання служити для блага й процвітання Росії

Одні корисливі цілі й страстишки переслідують ці люди. Обломову з ними не по шляху. І ми поступово переймаємося симпатією до цього доброго й безкорисливого телепня

Говорячи про кар’єристів і користолюбців, Обломів відзначає дріб’язковість їхніх помислів і душонок. «А вийде в люди, буде згодом орудувати справами й чинів нахапає. А як мало отут людини-те потрібно: розуму його волі, почуття,- навіщо це?» Обломів не бачить у навколишньому його світі гідної діяльності, а метушитися й падлючити заради наживи не бажає. Він не хоче розгубити своє моральне достоїнство, розміняти його на мідяки так гроші

Короткочасне захоплення Ольгою Іллінською не вивело Обломова з «сонного стані». Ольга занадто прагматична для Іллі Ілліча. Вона любить не його, а свою ідею: відродити в ньому діяльної людини. Щиро закоханий в Іллінську, Обломів розуміє підсвідомо всю комічність і несерйозність ситуації, у яку потрапив. Отут та ж неправда, що й скрізь.

Поступово любов вгасає. Ольга занадто розсудлива, щоб віддатися любові беззавітно, бездумно. В Обломове мені подобається самокритичність;, він позбавлений самовдоволення й прекрасно розуміє своє щиросердечне падіння. «Почав гаснути я над писанням паперів у канцелярії; гаснув потім, вичитуючи в книгах істини, з якими не знав, що робити в житті, гаснув із приятелями, слухаючи толки, плітки, передразниванье… Або я не зрозумів цього життя, або вона ні на що не годиться, а кращого я нічого не знав, не бачив, ніхто не вказав мені цього…

так, я в’ялий, старий, зношений каптан… у мені був замкнений світло… але тільки спалив свою в’язницю, не вирвався на волю й згас».

Яке глибоке філософське розуміння своєї суті! Обломів краще всіх навколишніх розуміє свою нікчемність і жалкость існування. Але що йому можуть протиставити навколишні: кар’єризм, світську суєту, дрібне сутяжництво. Штольц, Ольга й інші діючі особи роману гірше Обломова, тому що не усвідомлюють своєї дріб’язковості, бездуховності й самовдоволення. Роман Гончарова «Обломів» - складний багатоплановий добуток

Кожне покоління знаходить у ньому думки, співзвучні свого часу, у цьому я бачу нев’янучу принадність і чинність цього добутку