Вивчення творчості П. Куліша у програмі курсу літератури для середньої школи є одним з найскладніших - і для вчителя, і для учнів. Йдеться насамперед про ті, що ім’я цього видатного письменника довгі роки - десь із качану 30-х років - було виключене не тільки з шкільних програм, а й з історії української літератури взагалі.

Ще одна обставина, що утруднює вивчення творчості П. Куліша,- це складність та суперечливість його характеру, його світогляду, всієї літературної творчості та громадської діяльності. Оцінки, які давали П. Кулішеві і його сучасники, й послідовники, й нинішні дослідники, є теж далеко не однозначними, суперечливими, годиною взаємовиключаючими. І всі ці складнощі не можна оминути вчителеві, працюючи над вказаною темою.

Всі три варіанти шкільних програм передбачають вивчення творчості П. Куліша, хоч і з невеликими розбіжностями. До всіх програм включено роман «Чорна рада», а поетичні твори вивчаються лише за програмою Інституту педагогіки («До кобзи», «Рідне слово») та Інституту літератури ім. Т. Шевченка («До кобзи», «Дума-пересторога, вельми на потомні часи подібна», «Чолом доземний моїй же таки Знаній», «Троє схотінок», «Піонер»). Є ще одна особливість: програма кафедри історії української літератури КДУ рекомендує вивчати творчість П. Куліша в дев’ятому класі, інші дві - у десятому. На наш погляд, виправданим є опрацювання її в дев’ятому класі - відразу ж після вивчення творчості Т. Шевченка. Аргументувати цей вибір можна тім, що найважливіший твір П. Куліша - роман «Чорна рада» - виданий 1857 долі, ще за життя Шевченка. На тієї ж приблизно період припадає й вихід першої, найвагомішої збірки письменника - «Досвітки» (1862), а також фольклорно-етнографічного збірника у двох томах «Записки про Південну Русь» (1856-1857). Саме ці твори й визначили місце П. Куліша в історико-літературному процесі, відіграли найважливішу роль в історії української культури. Крім того, у Житті, творчості, науковій та громадській діяльності призму якого дев’ятикласникам легше буде сприйняти й творчий доробок, і особистість письменника.

Життєвий і творчий шлях Пантелеймона Олександровича Куліша, чи, як він сам собі називав на старосвітський лад, Панька Олельковйча, припадає на 50-90-ті роки XIX століття. Це був складний період становлення нової української літератури й культури взагалі, утвердження національної свідомості українського народу всупереч жорстоким намаганням російського самодержавства й російського шовінізму задушити українську мову, культуру, перетворити українців на «малоросів». Могутній голос Т. Шевченка був першим ударом дзвону, котрий розбудивши національну самосвідомість народу, нагадав українцям, що смороду - українці. Алі година потребував могутніх талантів, усебічно обдарованих людей, здатних звести величну споруду нової культури, нового духовного світу народу - осмислити його тисячолітнє минуле, його історію, піднести літературу до рівня найвищих світових досягнень, створити театр, утвердити самобутні філософські подивися на природу, людину, суспільство, розвинути школу, просвіту… І всі це - протистоячи русифікаторським натискам російського імперіалізму, долаючи всілякі перешкоди та заборони

І Україна народила таких титанів, котрі були здатні «держати небо на плечах» (Ліна Костенко), створити ту висоту, до якої прагнув народ. Це був універсально обдарований геній І. Франко - немає жодної гуманітарної галузі, у якові він не (робив би вагомого внеску. Це був письменник, видавець, педагог, лінгвіст Б, Грінченко, який «більше працював, як жии»; М. Старицький - прозаїк, співає, драматург, театральний діяч, режисер, актор; інші подвижники - Леся Українка, В. Винииченко, О. Олесь, С. Васильченко

У цьому славному ряду стоїть й ім’я Пантелеймона Куліша - всебічно обдарованого письменника, громадського діяча, фольклориста, критика та літературознавця, видавця, історика, педагога, перекладача, людини кипучої енергії та надлюдської працездатності. А передусім те був великий патріот України, котрий доводив свою любов до рідної землі не голими словами, а повсякденною невтомною працею впродовж усього свого життя.

Народився Пантелеймон Олександрович Куліш 8 серпня 1819 долі в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Шосткинського району на Сумщині). Батько його походивши йз козацької старшини, мав право на дворянство, хоча й втративши його (пригадаймо історію Мартіна Борулі), мати була дочкою сотника. Малий Панько навчився грамоти вдома - від старшої сестри Лесі.

Ще з дитинства хлопець захопився народною творчістю, переказами, піснями про козацьку минувшину, які чув від Лесі та від матері, про якові пізніше згадував:в«Пісня була для неї не забавкою, вона думала піснями. Сидячи за роботою, вона ніколи не вмовкала, тільки, було, зітхне, задумається й знов співає. А серед бесіди в неї було що не слово, те приказка» До Звідси, мабуть, коріння тієї багатої, барвистої мови творів П. Куліша…

Пізніше його віддали на навчання до Новгород-Сіверської гімназії, директором якої був відомий український письменник і педагог І. Тимківський. Зі стін цього учбового заставі вийшло чимало високоосвічених людей, діячів української культури, зокрема М. Чалий — перший біограф Т. Шевченка та видатний педагог К. Ушинський. Там трапилася подія, що визначальним чином вплинула на частку юного гімназиста. Він ознайомився йз збірником українських народних пісень, виданих М. Максимовичем, першим ректором Київського університету. Збірник справивши на нього величезне враження. Хлопець вивчив його напам’ять і сам почав записувати народні пісні. На гімназійні роки припадають перші спроби літературної творчості Куліша - там він написавши оповідання «Циган», що являє собою обробку почутої від матері казки. Гімназії П. Куліш не закінчив. Якийсь година займається приватним учителюванням, одночасно збирає та записує фольклор

В 1837—1839 роках П. Куліш навчається як вільний слухач у Київському університеті святого Володимира на філологічному (словесному), а потім — на юридичному факультетах. Та завершити навчання йому не пощастило, Інспектуючи університет, тодішній міністр народної освіти граф Ува-ров запропонував ректорові відрахувати з числа студентів «осіб податних станів», які поширюють «неспокій, аморальність і неповага до влади». Отож довелося майбутньому письменникові повернутися до вчителювання. П. Куліш влаштувався викладачем Луцького дворянського училища, потім працював у Києві, викладав у гімназії Врівному.

У роки навчання в університеті та вчителювання Куліш продовжує літературну діяльність, пише російською мовою роман «Михайло Чарньшіенко», історичну хроніку «Україна», оповідання «Орися». Тоді ж починає роботові над своїм найдо-вершенішим твором - романом «Чорна рада», перші розділи якого були надрукованій 1845 долі в журналі «Сучасник». Ця публікація відіграла важливу роль у житті П. Куліша. її високо оцінив П. Плетньов, редактор «Сучасника», ректор Петербурзького університету, який допоміг молодому письменникові переїхати до Петербурга й влаштував його вчителем гімназії, а також викладачем російської мови для студентів-іноземців. Згодом, 1847 долі, за його рекомендацією Академія наук посилає Куліша за кордон для вивчення слов’янських мов і літератури, культури, народної творчості. Та того ж долі у Варшаві П. Куліш був заарештований за долю в Кирило-Мефодіївському товаристві.

Ще в 1843-1844 роках П. Куліш познайомився й близько зійшовся з Т. Шевченком, М. Костомаровим, В. Білозер-ським. А в кінці 1845- на качану 1846 долі в Києві було утворене Кирило-Мефодіївське товариство. П. Куліш на тієї годину був уже в Петербурзі, проте підтримував з його членами активне листування, мав з ними окремі зустрічі, очолював ліберальне крило товариства, закликав до культурництва, просвітительської роботи’. Як пише М. Жулинський, «по суті, трійця - Шевченко, Костомаров і Куліш - була духовним осердям заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського товариства, доля в якому так драматично позначилася на їхніх частках» .

Pages: 1 2