У міру того, як я віддалялася від Моськви, мені ставало усе сумніше й сумніше, у цю мінуту почуття матері заглушало все інше, і сльози душили мене при думці про дитину, який я залишала

Мене проводжали два чоловіки, обрані мною ще заздалегідь із численної двірні Ганни Іванівни. Один з них був той Степан, що супроводжував мене всюди і якого я дуже любила, тим більше, що він служив мені перекладачем, іншої - Андрій, якого мені майже насильно нав’язали Незважаючи на те що Андрій намагався мені догодити всім і прислужувати з большою люб’язністю, я йому не довіряла, але примушена була, однак ж, взяти його із собою, тому що третій, Михайла, що спочатку було погодився супроводжувати мене, потім відмовився, а Андрій сам пропонував послуги свої, і годувальниця дівчинки моєї за нього дуже клопотала

Подорожню, за якої я заплатила 400 рублів 80 коп (звичайно, асигнації), видали мені в Моськві тільки до Іркутська, так що мені не було відомо - куди далі я повинна буду їхати, і тільки в Іркутську довідалася я, що саме в Читу

До Казані добралася я із працею, тому що, не маючи поняття про зимові дороги, не вміла вибрати екіпажа, а куплений мною в Моськві виявився занадто важкий.

У Казані, на моє щастя, були дві тітки Івана Олександровича, у яких я й зупинилася. Вони прийняли в мені велика участь і допомогли запастися теплим платтям на дорогу, а також виміняти мій важкий візок на два купецькі візки, криті рогожами Ці екіпажі були так легкі й так міцні, що анітрошки нас не затримували, коня точно летіли Правда, що й дороги були незрівнянні; нарешті, моїй швидкій їзді багато сприяв бланк, виданий Давидовим, начальником всіх сибірських почт, на прохання однієї з поважних тіточок Анненкова в Казані

Із цього міста виїхала я 4 січня 1828 року в 12 годин і була в Пермі шостого Ськрізь, де я не з’являлася, усе дивувалися - з який бистротою я їхала Мені самої незрозуміло тепер, як могла я виносити таку швидку їзду при такому жахливому холоді, який був у ту зиму.

З Моськви до Іркутська я доїхала в 18 днів і потім довідалася, що так їздять тільки фельдъегеря. Зате один раз мене ледь не вбили коня, а іншим разом я мало-мало не відморозила собі всю особу, і якби на станції не допомогла мені дочка доглядача, то я, напевно, не була б у стані продовжувати шлях Ця дівчина не дала мені зійти в кімнату, виштовхнула на вулицю, потім побігла, принесла снігу в тарілку й змусила терти особу, отут я тільки догадалася - у чому справа

У цей день було 37° морозу, люди теж відтирали собі особи й кінцівки, і ми мчалися знову.

Виїжджаючи з Пермі, я помітила, що нам заклали якихось незвичайних маленьких коней (башкирських), але таких жвавих, що вони не стояли на місці Тим часом візок мою ретельно закупорили від холоду й міцно застебнули фартух Степан сидів на козлах, Андрій їхав в іншому візку, ямщик був молодий хлопчик; я стала спостерігати, що він все гріє собі руки, заклавши вожжи під себе Раптом коня, почуя, що ямщик розпустив вожжи, помчалися з необикновенною силою, миттю ськинувши ямщика й людину з козел Постромки в підпряжних обірвалися, і залишилася одна корінна, котра, спуськаючись із пагорка, упала, візок полетіла разом з нею й перекинулася; тоді всі валізи, покладені у візку, звалилися на мене Із мною був незмінний мій собака (Кому), вона страшно вила, і я починала буквально задихатися, коли почула кроки біля візка й побачила людини, тоді я стала просити допомогти мені ськоріше; людина цей, імовірно, був дуже сильний, тому що не утруднився підняти візок і поставити її на полози Я побачила перед собою башкирца, що ні слова не говорив російською мовою; ми дивилися один на одного зі здивуванням. Я поспіхом, не подумавши про те, що роблю, спонукувана почуттям вдячності до людини, що спасли мені життя, вийняла свій портфель, досить туго набитий, і подала йому 25-карбованцеву асигнацію; але, оглянувшись, спохватилася, що ми були з ним одні віч-на-віч у дрімучому лісі; повітря було так густе, що навкруги нічого не було видно; так ми простояли цілу годину з моїм рятівником Він їхав з возом соломи, коли побачив мене в небезпеці й приспів на допомогу Через годину я почула якийсь незрозумілий для мене в той час шум, але згодом занадто знайомий Шум цей походив від оковів, у яких посувалася ціла партія закованих людей, - інші були навіть прикуті до залізного ціпка Вид цих нещасних був жахливий Щоб зберегти обличчя від морозу, на них висіли якісь брудні ганчірки із прорізаними дірочками для очей

Нарешті, я побачила й моїх людей; інший візок коня теж понесли, ямщик, як і мій, теж звалився з козел, а коні примчалися на наступну станцію, з якої вже люди верталися, розшукуючи мене. Станція перебувала в трьох верстах; ми незабаром добралися до її, відпочили й, оправившись від переляку, продовжували шлях.

Зробивши переїзд через Уральський хребет, ми досягли Єкатеринбурга. Тут люди мої зажадали зупинки, щоб відпочити, у чому по справедливості я не могла їм відмовити й у чому сама також дуже бідувала.

Недалеко від Єкатеринбурга нас мало-мало не зупинили якісь люди, імовірно, не з добрим наміром; з лісу виїхало чоловік п’ять або шість верхи й закричали на нас "стій!". Але ямщики наші не оробели, погнали коней з лементом і свистом, відповідаючи, що їдуть не купці, і ми поськакали

У Барабинському степу, щоб як-небудь змусити мене вийти з екіпажа, Степан на одній зі станцій переконував мене зайти подивитися на красуню. А тому що я часто висловлювала, що в Росії мало гарних жінок, те Степан дійсно підбурив мою цікавість.

Я зайшла в кімнату й була уражена, побачивши дівчину років 18, що сиділа за занавеською й пряла. Це була розкольниця, і чудово гарна.

У Томськ приїхали ми в неділю рано ранком і зупинилися на день. Я ськористалася остановкою, щоб сходити до обідні, і зустріла в церкві двох сенаторів: Безрідного й кн. Куракина, які робили тоді в Сибіру ревізію.

Між Томськом і Красноярськом на одній зі станцій я зустріла парубка з фельдъегерем. Це був Корнилович, відправлений спочатку разом з іншими в Читинський острог. Тепер фельдъегерь, котрий рік по тому послу того, як були відправлені всі декабристи в Сибір, привіз Вадковського в Читу, віз назад Корниловича в Петропавловськую міцність, як я довідалася потім. Пізніше з Петропавловськой міцності Корнилович був відправлений на службу на Кавказ, де незабаром помер. Фельдъегерь, везший Корниловича, був набагато людяніше, ніж той, котрий віз Івана Олександровича Анненкова з товаришами, так що при зустрічі із мною Корнилович був без оковів, про що, втім, він дуже просив мене не говорити комендантові Чити Лепарському.

У Красноярську Степан і Андрій доводили мені, що необхідно полагодити полози в екіпажів, але я більше не хотіла зупинятися й, - незважаючи на їхні запевнення, що полози не дійдуть до Іркутська, доїхала благополучно.

Всупереч запевненням Олександра Дюма, що у своєму романі говорить, що ціла зграя вовків супроводжувала мене всю дорогу, я бачила в усі час мого шляху в Сибір тільки одного вовка, і той вийшов, піджавши хвіст, коли ямщики почали кричати й ляськати батогами.

Проїжджаючи через Сибір, я була здивована й уражена на кожному кроці тим привітністю й гостинністю, які зустрічала ськрізь. Була я уражена й тим багатством і достатком, з якими живе народ і понині (1861 рік), але тоді ще більше було привілля всім. Особлива гостинність було розвинено в Сибіру. Ськрізь нас приймали, начебто ми проїжджали чрез родинні країни; ськрізь годували людей відмінно й, коли я запитувала - ськільки повинна за них заплатити, нічого не хотіли брати, говорячи: "Тільки Богові на свічку подаруйте".

Така безкорисливість дивувала мене, але воно відбувалося не від однієї привітності, а також і від надлишку у всім.

Сибір надзвичайно багата країна, земля незвичайно родюча, і небагато треба прикласти праці, щоб одержати рясні жнива.

У Каинське мені розповів поштмейстер, як княгиня Трубецька, породжена графиня Лаваль, проїжджаючи влітку, повинна була кинути в цьому місті карету свою, котра зламалася дорогою й комусь було полагодити її. Таким чином, ця жінка, вихована в розкоші, що виросла у вищому колі, зніжене з дитинства, проськакала 1,750 верст у ськвернейшей візку, тому що в Каинське, крім перекладной, вона нічого не могла дістати, а хто знає, що таке перекладная!

Біля Красноярська я з’їхалася на одній зі станцій з губернатором Енисейськой губернії.

Pages: 1 2 3 4

Збережи - » П. Е. АННЕНКОВА ЗАПИСЬКИ ДРУЖИНИ ДЕКАБРИСТА . З'явився готовий твір.