Понести кримінальну відповідальність за доконане суспільно небезпечне діяння можуть лише осудні особи. Особа, що зробила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, не може бути притягнуте до кримінальної відповідальності. Таким особам можуть бути призначені примусові міри медичного характеру (ч. 2 ст. 21 КК РФ), що не є покаранням

Осудність - це такий стан психіки людини, при якому він у момент здійснення суспільно небезпечного діяння був здатний усвідомити характер свого поводження й керувати ім. Мається на увазі не тільки розуміння фактичної значимості своїх учинків, але і їхню соціальну значимість і при цьому свідомо керувати своїми діями, що властиво тільки психічно здоровим і розумово повноцінним людям

Ст. 21 КК РФ містить законодавче визначення поняття неосудності: “Не підлягає кримінальній відповідальності особа, що під час здійснення суспільно небезпечного діяння перебувало в стані неосудності, тобто, не могло усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідок хронічного психічного розладу, тимчасового психічного розладу або іншого хворобливого стану психіки”.

Розкриваючи поняття неосудності, наука карного права користується двома критеріями: медичним (біологічним) і юридичним (психологічним).

Юридичний критерій визначає суд, коли дає оцінку особі, що зробила суспільно небезпечне діяння, як не здатному усвідомлювати характер своїх дій і керує ними

Медичний критерій розкриває причини цієї нездатності: хворобливий стан психіки людини або відставання в психічному розвитку особи, що совершили суспільно небезпечне діяння. При цьому не всякий хворобливий стан психіки дозволяє визнати його несамовитим, а тільки те, що заважало йому правильно оцінювати свої вчинки. Осудність може бути присутнім при наявності будь-якого їхнього психічного розладів, перерахованих у законі. Так, у Л., засудженого по п. “б” ч.2 ст.111 КК РФ, виявлені ознаки розумового недорозвинення (олігофренії) у стадії легкої дебільності. Зазначене психічне захворювання, як відбито у висновку судебно-психиатричеcкого експерта, не виключало для Л. можливості усвідомлювати фактичного характеру й суспільної небезпеки своїх дій і керувати ними, що й визначило висновок експертів і суду про його осудність відносно інкримінованого діяння

Сучасна формула неосудності передбачає погодженого застосування юридичного й медичного критеріїв при рішенні питання оневменяемости.

Неосудність установлюється ретроспективно й співвідноситься згодом здійснення суспільно небезпечного діяння. Наступне видужання особи не є підставою для залучення його до кримінальної відповідальності

Медичний критерій установлює експерт, за допомогою прийомів і методик, розроблених наукою психіатрією. Законодавцем в узагальненому виді даний вичерпний перелік різні форми хворобливих розладів психічної діяльності, які можуть супроводжуватися втратою здатності особи усвідомлювати свої дії або керувати ними: хронічні психічні розлади, тимчасові психічні розлади, слабоумство, інший хворобливий стан психіки

Хронічні психічні розлади є наслідком невиліковних або трудноизлечимих щиросердечних хвороб, що носять тривалий характер і мають тенденцію до наростання хворобливих явищ. Такими хворобами прийнято вважати: шизофренію, маніакально-депресивний психоз, параною, прогресивний параліч, як наслідок сифілісу мозку, що прогресує старече слабоумство й інші хвороби

Тимчасовий психічний розлад - це розлад психіки людини, що протікає відносно швидкоплинно й, як правило, що закінчується видужанням. До таких розладів ставляться всі так звані виняткові стани: алкогольний психоз, біла гарячка, патологічне сп’яніння, реактивні симптоматичні стани (патологічний ефект, тобто розлад психіки, викликане важким щиросердечним потрясінням).

Під слабоумством (олігофренією) розуміються різні форми стійкого, малообратимого занепаду психічної діяльності з поразкою інтелекту й необоротних змін особистості людини

Слабоумство полягає в значному зниженні розумових здатностей і носить постійний характер. Воно може бути вродженим або здобувається в перші три роки життя в результаті перенесених важких неврологічних захворювань (наприклад, менінгіту). Розрізняють три ступені поразки психіки людини при слабоумстві: дебільність (легкий ступінь), имцебильность (середній ступінь), ідіотія (найглибший ступінь поразки розумової діяльності).

До інших хворобливих станів психіки ставляться стани, які не викликаються щиросердечною хворобою, винятковими станами або слабоумством, але супроводжуються різними тимчасовими порушеннями психіки. До них ставляться гострі галлюцинаторние маревні стани, викликані інфекцією (наприклад, при черевному й сипном тифі або при гострих отруєннях), викликані важкими травмами, при пухлинах мозку, при наркоманії (у період абсистенции - наркотичного голодування), при лунатизмі й у деяких інші випадках

Безпосередньо відбиваючи юридично значимі властивості психічних розладів, юридичний критерій підводить все різноманіття психопатологічних проявів до єдиного знаменника й робить цей клінічний по змісту матеріал порівнянним із правовими поняттями й придатним для рішення правових завдань. За допомогою юридичного критерію судово-психіатричні терміни “переводяться” на мову права, зрозуміла судовим органам

Юридичний критерій неосудності полягає у відсутності в особи здатності усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) - це інтелектуальний момент, або керувати своїми вчинками - вольової момент

Зміст інтелектуального моменту свідчить про те, що особа не розуміє небезпеки свого поводження для суспільства. Розлад інтелекту, як правило, викликає й розлад волі - особа не може керувати своїми вчинками. Однак бувають випадки, коли особа віддає особа у своїх діях, тобто усвідомлює характер свого поводження, але в силу хворобливого стану не може керувати своїми діями. Наприклад, такі стани виникають у людей, що страждають наркоманією в період наркотичного голодування. Особа гарна усвідомлює злочинність свого поводження при розкраданні або вимаганні наркотичних засобів, але при цьому не здатно стримати себе внаслідок глибокої поразки сфери волі, викликаного наркотичною залежністю

Введення мнестического ознаки юридичного критерію (здатність до запам’ятовування сприйнятих обставин) у теорії карного права не знайшло широкого поширення. Відсутність цієї ознаки не означає неможливості визнання особи суб’єктом злочину, хоча зазначена ознака буде істотною характеристикою обвинувачуваного в карному процесі

Для визнання особи несамовитим потрібне наявність одного з ознак юридичного критерію в сполученні з одним з ознак медичного критерію

Кримінальний кодекс Російської Федерації містить новелу про кримінальну відповідальність осіб із психічними станами, що не виключають осудності (ст. 22 КК РФ).

Введення норми про обмежену осудність викликано існуючої юридичної, пенітенціарної й клініко-психологічної реальності у вигляді широкої поширеності в сфері права осіб із психічними аномаліями (прикордонними психічними розладами), що лімітують, але не позбавляють суб’єкта злочину повністю можливості регулювання свого поводження. Поняття “обмежена осудність” адекватно відбиває й фіксує цю реальність для диференційованої правової оцінки дій суб’єкта злочину

Загальна кількість осіб, визнаних судово-психіатричною експертизою обмежено осудними, в 1997 році склало 2,9 тисяч, а 1998 року - більше 3 тисяч чоловік. Однак застосування норми викликає значні труднощі. Відзначено багаторазові розбіжності експертних і судових оцінок

Осудна особа, що під час здійснення злочину не могло повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, підлягає кримінальній відповідальності (ст.22 КК РФ).

Юридичний критерій обмеженої осудності - неповна міра усвідомлення фактичного характеру й суспільної небезпеки дій (бездіяльності) і керувати ними

Наявність юридичного критерію обмеженої осудності, як і у випадку встановлення неосудності, повністю залежить від наявності медичного критерію

Pages: 1 2

Збережи - » Осудність і неосудність . З'явився готовий твір.