Давно вже зарубцювалися рани війни. Але народна пам’ять про неї живе, не слабшає біль втрат. Вічні між сторіч ті, що загинули в боях, знамениті в століттях живі, безсмерті солдати; усі, хто сміло йшов у бій, відстоюючи право на життя, волю для майбутніх. Нам, нащадкам переможців над фашистською поганню; усе цікавіше відкривати правду про ті полум’яні роки, і, ми звертаємося до мистецтва й літератури. Один з найкращих добутків про війну було написано в часи Великої Вітчизняної. Це кіноповість О. Довженко «Україна у вогні». Письменник відзначив: «Україна у вогні» - через шевченківське розуміння автора всенародною трагедією, за широтою охоплення матеріалу, глибиною й правдивістю зображення, за справді - таки шекспірівськими комедіями в нашій літературі тих часів не має собі рівного».

«Україна у вогні» — кіноповість — трагедія. Автор створив сценарій про людей простих звичайних, тих самих, що звуться в нас широких мас, які понесли найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні орденів. Вірний правді життя й власних гуманістичних ідеалів Довженко чи ледве не єдиний у всій тодішній літературі порушив проблему простої людини. Свої гуманістичні ідеї письменник реалізував насамперед через трагічну долю дівчини - бранки, жінки в окупації, наголошуючи, що «в у війни не жіноча особа». Героїчні кіноповісті Олеся Запорожець і Христя Хуторна не стають на шлях активної боротьби, але в тій страшній круговерті насильства й аморальності, що випала на їхню частку, зберігають у душах ще не витоптані до кінця природні людські почуття. Жорстока сила обставин виявилася більше сильної чим їхні бажання й можливості, пошматувала душі, те чи варто судити їх ще й судом визволителів, хіба не «більша мудрість у таких гірких справах - випливати за правдою, що послала людині щастя забуття лихого в доброму часі?» Вустами Лаврина Запорожця Довженко призвав якщо й судити людей, те «за законом народного нещастя». А це кульмінаційна мить герой говорить; звертаючись до народних месників з терпкою гіркотою: «Хіба те, що відбулося із мною, із селом, не важче смерті в сто крат?» Страшна правда цих слів торкнулася найглибших куточків сердець. Перед духовним зором партизанів «виникла раптом вся у вогні Україна, у безлічі страждань і важких суперечливих трагедійних стиків. Велика нещаслива земля!»

О. Довженко створив трагедійний портрет нашого безсмертного народу. Герої добутку - це живі люди, плоть від плоті народу, патріоти своєї землі, які розуміють, що над їхнім життям і долею майбутніх поколінь нависла смертельна погроза фашистської рабства. Багато шкоди нанесло довголітнє витоптування гуманістичних моральних принципів, але не вибило їх зовсім з душі народу, тому й уживаються мирно не тільки в куті над білою скатертиною стола, а й у душі простої людини образи легендарних національних героїв - Мамая Георгія Переможця, і сучасників - Ворошилова й Будьонного. Така складність і неоднозначність людської особистості. Це тільки збагачує людини

«Прекрасна людина у бої за Батьківщину», малюючи чорну трагічну реальність, Довженко звеличує вірних синів народу, які в пекельній пожежі, коли Україна у вогні, коли все згоріло в «полум’ї страшного німецького суду», не втрачають упевненості в перемозі й непереборності нашого народу. Довженко - патріот наголошує на ідеї: наші воїни «герої великого грізного часу»; перемога над німецькими загарбниками - «це буде більша горда правда на безліч сторіч».