Дія роману починається навесні 1820 року в Петербурзі. Ми знайомимося з автором і Євгенієм Онєгіним - головним героєм роману, за допомогою якого показана життя світського Петербурга. Таким чином, 1 глава - це розгорнута експозиція. Роман починається внутрішнім монологом героя, з якого ми можемо скласти собі подання про “молодого джиґуна”, “спадкоємці всіх своїх рідних”, типовому парубку того часу, представнику дворянської інтелігенції. Онєгін, довідавшись, що дядько при смерті, залишає Петербург і їде до нього в село, але дядька “знайшов вуж на столі”. У другому розділі герой - сільський житель. У ту ж пору у своє село “поміщик новий прискакав” - Володимир Ленский. Молоді люди подружилися. Так у другому розділі відбувається зав’язка другої сюжетної лінії, лінії дружби, що розвивається за принципом розбіжності характерів, світовідчувань:

Вони зійшлися. Хвиля й камінь,

Вірші й проза, лід і пломінь

Не настільки різні меж собою.

Онєгін і Ленский багато часу проводять разом, але вечорами Володимир їде до Ларіним, куди й запрошує друга, де Онєгін знайомиться з Тетяною. Вона відразу розуміє: він той, хто їй снився. Тетяна закохується в Онєгіна й пише йому лист, де зізнається у своєму почутті. Відбувається зав’язка першої сюжетної лінії - любовної.

Лист Тетяни торкнуло Онєгіна, але при зустрічі він говорить, що “не створено для блаженства” сімейного щастя, не хоче робити її нещасної, а також радить: “Учитеся панувати собою; не всякий вас, як я, зрозуміє”. Так починається IV глава, у якій відбувається розвиток дії, де автор описує взаємини Ленского й Ольги, а також творчість молодого поета. Закохані намагаються якнайбільше часу проводити разом: сидять у саду, “гуляють ранкової часом”. Владимир читає Ользі повчальний роман, пише вірші в альбом, “його перо любов’ю дихає”.

Проходить час і наступає пора водохресних вечорів, коли “служниці із усього двору про панянок своїх ворожили”. Тетяна ж “вірила преданьям простонародної старовини, і снам, і картковим гаданьям, і пророкуванням місяця”. Тої вночі Тетяна збиралася ворожити, але їй стало страшно, і вона лягає спати, “і сниться дивовижний сон Тетяні”: вона йде по сніговій галявині, доходить до струмка, їй страшно перейти, раптом із замету з’являється ведмідь, що допомагає Тетяні перейти через струмок і треба за нею, потім несе її в “курінь убогої”. Опам’ятавшись, Ларіна бачить у щілину “чудовиськ різних за столом”. На чолі сидить Онєгін, кладе Тетяну на хибку лаву, раптом входять Ольга з Ленским. Друзі сперечаються, “вистачає довгий ніж” Євгеній, “умить повалений Ленский”. Тетяна прокидається. Так вона в сні побачила не тільки пародію на гостей, які будуть присутні в неї на іменинах, але й побачила пророкування швидкої загибелі Ленского від руки Онєгіна. Тетяну продовжує тривожити дивне сновидіння, але будинок повний гостей, що з’їхалися на її іменини. Прибув і Онєгін, піддавшись угодам Ленского, але “діви млосної замітячи трепетний порив”, вирішив він другові помститися - весь вечір доглядав за Ольгою. Ленский поскакав додому й відправив Зарецкого до Онєгіна з викликом на дуель. Євгеній приймає виклик. Дуель - кульмінація другої сюжетної лінії. Онєгін убиває Ленского. Його смерть - розв’язка лінії дружби. Важко переживаючи смерть друга, Онєгін відправляється в подорож, описана в IX главі, не включеної в роман на настійну вимогу цензорів.

Проходить якийсь час, і Ольга виходить заміж за проїзного улана і їде з рідного села. Тетяна ж, залишившись одна, бродить по околицях і, зрештою, попадає в будинок Онєгіна. Вона оглядає його житло, читає книги з його позначками й поступово розуміє сутність свого коханого. Він відкривається їй у щирому світлі. Адже він відігравав роль розчарованого героя. У цей час у будинку Ларіних зібралися сусіди й вирішують, що робити з Тетяною. Все дружно доходять висновку, що треба їй у Москву. Довідавшись про свій швидкий від’їзд, героїня прощається з рідними місцями. До XXX строфи VII глави Пушкін описує село і її пейзажі. Отже, Ларіни їдуть у Москву. Тетяні все непривычно, її душу рветься в село, але неї видають заміж, і вона покоряється своїй долі. Кінець VII глави присвячений Москві й опису життя московського суспільства.

VIII глава роману починається з петербурзького балу, на якому відбувається зустріч Тетяни з Онєгіним. Зрозумівши, що закохано, він пише їй листа - це кульмінація першої сюжетної лінії. Не одержавши відповіді. на три листи, Євгеній їде до неї й бачить на її особі лише гнів. Він відмовляється від світського життя й защіпається у своєму будинку. Лише навесні він знову відвідує Тетяну. Відбувається пояснення, вона зізнається, що усе ще любить його, але “я іншому віддана й буду століття йому вірна”. Це розв’язка любовної лінії роману.

Але фінал роману залишається відкритим. Автор дає читачеві можливість самому додумати кінець.

Ми бачимо, що в основі композиції - подорож. У першому розділі описується життя головного героя в Петербурзі в 1820 році, в VII-IV главах зображується село Євгенія Онєгіна, зображуються побут і вдачі поміщиків. У цих же главах автор знайомить нас із Тетяною, Ольгою й Ленским. Після дуелі, що відбулася в VI главі, Онєгін залишає своє село, через деякий час Ольга виходить заміж і теж їде з рідних місць, а Тетяну везуть на “ярмарок наречених” у Москву. Євгеній подорожує, відвідує Бессарабію, Нижній Новгород, Одесу й вертається в Петербург в 1825 році, де й відбувається його нова зустріч із Тетяною.

Таким чином, композиція роману замкнута: дія почалася у весняному Петербурзі й закінчилося там же п’ятьома роками пізніше.

Композиція роману володіє ще однією особливістю - симетрією, центром якої з’явився сон Тетяни в V главі. Крім симетрії й замкнутості, у композиції роману присутній ще один прийом - прийом “дзеркала”. Пушкіна використовував його при описі зустрічей Тетяни й Онєгіна. При першому знайомстві з Онєгіним Тетяна зрозуміла, що любить його, під впливом цього почуття пише йому лист, а він же відповідає їй лекцією про те, що він не створений для сімейного життя. Після чого їхні життєві шляхи розходяться. Знову вони зустрічаються в Петербурзі, де вже Онєгін закохується в Тетяну й пише їй полум’яний лист. Тетяна говорить йому: “Сьогодні черга моя”, маючи на увазі одповідь. Так герої міняються місцями.

Також можна відзначити й протиставлення героїв: Онєгін - Тетяна, Ленский - Ольга, Тетяна - Ольга, Онєгін - Ленский, а також зіставлення: Тетяна - Ленский.

Лірична сторона роману пов’язана з образом автора, що вимальовується в численних ліричних відступах, настільки широко представлених у романі. Велика кількість ліричних відступів містить опис природи, що показує рух часу в романі. Стосовно природи герої протиставляються, наприклад Тетяна й Онєгін. Таким чином, пейзажні замальовки служать засобом розкриття характеру героїв, допомагають зрозуміти їхній щиросердечний стан.

Таким чином, композиція роману “Євгеній Онєгін” незвичайна, подібного другого роману в російській літературі створено не було. Пушкіна з’явився новатором не тільки в жанрі першого реалістичного роману у віршах, але й в області мови, адже автор з’явився основоположником російської літературної мови.