Де не загинуло слово, Там і справа ще не загинула. А. И. Герцен М. Ю. Лермонтов - духовний спадкоємець Пушкіна. Він відбив у своїх добутках міркування про своє покоління, про час, про себе, про Батьківщину. Всі вірші поета народжувалися Алл С о ч. Р В «з полум’я й світла», тобто з бури почуттів і напружено биткої думки. Тому що більшість творів Лермонтова написано в роки реакції, багато хто з них перейняті гіркотою самітності, свідомістю того, що його сучасники живуть безцільно. Про це пише Лермонтов у вірші «Дума».

Говорячи, що майбутнє його покоління «иль порожньо, иль темно», Лермонтов уточнює: «Багаті ми, тільки-но з колиски, помилками батьків і пізнім їхнім розумом». Цей висновок важкий для поета, тому що батьки - декабристи. І відмова від їхніх ідеалів, відсутність усяких прагнень ганебні

Люди, які «на початку поприща… в’януть без боротьби», не можуть бути корисні. Для Лермонтова такі люди - «юрба похмура». Поет шкодує, що гинуть кращі сили сучасників. Він засуджує їхню бездіяльність, пророкує їм безславну кончину й презирство нащадків

Але Лермонтов бачить і інших людей. Він розуміє, що що бореться, чесної людини чекають труднощів і позбавлення. Трагедія передової мислячої особистості відбита у вірші «Смерть поета». Це вірш викривально, це жагучий протест, обурення, що бушує гнів, звернений проти вбивць, повільно й холоднокровно труять «вільний, сміливий дарунок». Тут і безутішна гіркота друзів, що не зуміли захистити «серця вільного», вчасно розглянути небезпека, і жагуча погроза, і вирок «волі, генія й слави катам». У цьому вірші перед нами встає на весь зріст Лермонтов-Бунтар, спадкоємець традицій Пушкіна

Віршу «Смерть поета» дуже близько по темі й настрою інше - «Як часто, пестрою толпою оточений…». Нещадно й презирливо характеризує Лермонтов завсідників світських салонів, їхньої особи - це «приличьем стягнуті маски». Поет почуває себе самотнім серед них. Вертаючись думками до дитинства, він як би відпочиває душею. Але тим страшнее його пробудження, тим яростнее й непримиримее стає його бунт проти фальші й духовної вбогості, що панують у навколишньому світі. Поет перебуває в постійному конфлікті собществом.

Ця боротьба й народжує вірша-одповіді («Безумець я! Ви праві!..»), міркування про сенс життя («И нудно, і смутно»), про призначення поета («Поет»). Хвилюють Лермонтова й думки про війну. Ліричний герой вірша «Я к вам пишу: випадково, право…

» міркує над непотрібністю, безглуздістю жертв на землі, де «під небом місця багато всім». Це роздуму утвореної, чесної людини про несправедливість загарбницької війни. Але до війни визвольної в Лермонтова інше відношення

Недарма у вірші «Бородіно» оповідання ведеться від імені простого солдата. З якою любов’ю зображені звичайні артилеристи, об’єднані єдиним почуттям патріотизму! Глибока, мисляча людина, Лермонтов не могла не побачити вирішальної ролі простого народу в перемозі над французами

И тому «Бородіно» - пам’ятник російським солдатам. Багато віршів присвятив Лермонтов темі Батьківщини. За всіх часів поети зверталися до цієї теми: одні восславляли перемоги над ворогами, інші - рідну природу

Лермонтов, продовжуючи розвивати ідеї Радищева, Пушкіна, мріє побачити країну квітучої й вільної! народ - сильним. Особливо гостро міркує Лермонтов про долю Батьківщини в дні гонінь

Він нескінченно любить її й ненавидить одночасно. У вірші «Хмари» Лермонтов спочатку зіставляє себе із хмаринками («мчитеся ви, начебто як я ж, вигнанці»), а потім протиставляє себе їм («далекі вам страсті й далекі страждання»). У хмаринок немає Батьківщини, а поетові дуже жаль розставатися з «милою північчю», з місцями, де залишаються його друзі й однодумці

Але у вірші «Прощай, немита Росія…» зовсім інший настрій. Лермонтов, вільна й горда людина, не може жити в «країні рабів, країні панів», бути під постійним наглядом влад

И поет ненавидить Росію покірливу, покірну, у якій панують беззаконня й сваволя. Підсумком багаторічних роздумів є вірш «Батьківщина». Погляд поета точний, щирий, демократичний

Поняття Батьківщини зв’язане в Лермонтова насамперед з поняттям народу, праці, з рідною природою. Ліричний герой Лермонтова щасливий бачити «степів холодне мовчання», «лісів безбережних колыханье», «розливи рік її, подібні до морів», «И на пагорбі серед жовтої ниви чету беріз, що біліють,». Він радий показати нам «повне гумно» - ознака селянського благополуччя, прості предмети побуту, «хату, покриту соломою, з різьбленими ставнями вікно», - складні в образ рідного краю

Такі основні мотиви лірики Лермонтова. Вірші поета будили думку в передових людях його покоління, виховували щирих патріотів