В Олександрії був створений знаменитий Музей , де були зібрані необхідні інструменти для наукових досліджень: біологи-ческих, медичних, астрономічних. До Музею була присоеди-нена Бібліотека , що вміщала в себе всю грецьку літера-туру, літературу Єгипту й багатьох інших країн. Обсяг цієї Биб-Лиотеки досягав 11,7 тис. книг, у ній знайшла відбиття культура всього античного миру.

У першій половині III в. до н.е. у Музеї велися серйозні міді-цинские дослідження. Герофил і ерасистрат просунули анато-мию й фізіологію , оперуючи за допомогою скальпеля. Герофилу медицина зобов’язана багатьма відкриттями. Наприклад, він довів, що центральним органом живого організму є мозок, а не серце, як думали раніше. Він вивчив різновиди пульсу і його діагностичне значення.

В елліністичний період почали складатися праці, объе-динявшие всі знання в якій-небудь області. Так, наприклад, одно-му з найбільших математиків того періоду Евклиду принадле-жит знаменита праця «Початку», де зібрані воєдино всі дости-жения математичної думки. Опираючись на аристотелевскую логікові, він створив метод аксіом, на основі якого побудував весь будинок геометрії. По суті аксіоми є фундаментальні твердження інтуїтивного характеру. Часто у вигляді аргументації Евклид ис-пользовал метод «приведення до абсурду».

Видатним ученим елліністичного періоду був матема-тик-теоретик Архімед (287-212 р. до н.е.). Він був автором багатьох дотепних інженерних винаходів. Його балістичні знаряддя й запальні стекла використовувалися при обороні Сіракуз. Серед безлічі робіт особливе значення мають наступні: «Про сферу й циліндр», «Про вимір кола», «Про спіралі», «Про квадратуру параболи», «Про рівновагу площини», «Про плаваючі тіла». Архи-Мед заклав основи статики й гідростатики.

Систематизатором географічних знань був друг Архімеда ерастофен . Історичною заслугою ерастофена вияви-лось застосування математики до географії для складання першої карти з меридіанами й паралелями.

Слід зазначити, що в розглянутий період завершили своє формування основні елементи найбільш древніх наук - математики (насамперед геометрії), астрономії й медицини. Крім того, почалося формування окремих есте-ственних наук, методами яких можуть уважатися спостереження й вимір. Всі ці науки створювалися жерцями Єгипту, волхвами й магами Межиріччя, мудрецями Древньої Індії й Древнього Китаю. Натурфілософи Древньої Греції були найтіснішим образом пов’язані із цими жерцями, а багато хто були їх безпосередній-ними учнями. Всі науки того часу були тісно уплетені в релігійну думку й по суті вважалися знанням еліти (релігійного або філософської) древнього суспільства.

1.3. Давньоримський період античної натурфілософії .

В 30-х рр. до н.е. новим науковим центром стає Рим зі своїми інтересами й своїм духовним кліматом, орієнтованим на практичність і результативність. Закінчився період розквіту великої еллинис-тической науки. Нова епоха може бути представлена роботами Птолемея в астрономії й Галена в медицині.

Птолемей жив, можливо, в 100-170 гг. н.е. Особливе місце сре-ди його робіт займає «Велику побудову» (в арабському з-де - «Альмагест»), що є підсумком всіх астрономічних знань того часу . Ця робота присвячена математичному опи-санию картини миру (отриманої від Аристотеля), у якій Солн-Це, Місяць і 5 планет, відомих на той час, обертаються навколо Землі. Із всіх наук Птолемей віддає перевагу математиці через її строгість і доказовість. Майстерне володіння математичними розрахунками в області астрономії сполучалося в Птолемея з убеж-дением, що зірки впливають на життя людини. Геоцентрична картина миру, обґрунтована їм математично, була основою світогляду вчених аж до опублікування праці Н. Копер-Ника «Про звертання небесних сфер».

Наука античного миру зобов’язана Галену ( 130-200 гг.?) система-тизацией знання в області медицини. Він узагальнив анатомічні дослідження, отримані медиками олександрійського Музею; ос-мислив елементи зоології й біології, сприйняті від Аристо-Теля; теорію елементів, якостей і рідин системи Гиппокра-Та. До цього можна додати його телеологічну концепцію.

1.4. Внесок Арабського миру в розвиток природознавства .

В епоху Середніх століть зріс вплив церкви на всі сфери життя суспільства. Європейська наука переживала кризу аж до XII - XIII вв. У цей час естафету руху наукової думки Древ-Його Миру й античності перехопив Арабський мир, зберігши для людства видатні праці вчених тих часів. Ф. Шиллер писав, що араби як губка вбрали в себе мудрість античності, а потім передали його Європі, що перейшла з епохи варварства в епоху Відродження.

Іслам, об’єднавши всіх арабів, дозволив їм потім протягом двох-трьох поколінь створити величезну импе-рию, у яку крім Аравійського півострова ввійшли багато країн Близького Сходу, Середньої Азії, Північної Африки, половина Пиренейского півострова. Розвиток ісламської государ-ственности в VIII-XII вв. зробило благотворний вплив на обще-світову культуру. ДО Х у. сформувалися найбільш великий лантух-турние центри Арабського миру: Багдад і Кордова. У цих містах було багато суспільних бібліотек, книгарень, суще-ствовала мода й на особисті бібліотеки.

Арабський мир дав людству багато видатних учених і організаторів науки. Так, наприклад, Мухаммед, прозваний аль-хорезми (перша половина IX в.) був видатним астрономом і одним із творців алгебри; Бируни ( 973-1048) - видатний астроном, історик, географ, мінералог; Омар Хайям (1201- 1274) - філософ і вчений, більше відомий як поет; Улугбек (XV в.) - великий астроном і організатор науки, один з на-следников Тимура, а також Джемшид, Алі Кушчи й багато хто дру-гие вчені.

Аль-хорезми значно поліпшив таблиці руху планет і вдосконалив астролябію - прилад для визначення поло-жения небесних світил. Бируни з усією рішучістю утверж-дав, що Земля має кулясту форму, і значно уточ-ніл довжину її окружності. Він також допускав обертання Землі навколо Сонця. Омар Хайям затверджував, що Всесвіт існує вічно, а Земля й інші небесні тіла рухаються в нескінченному просторі.

5. Природознавство в середньовічній Європі

У той же самий час у Європі читали, головним чином, Біблію, віддавалися лицарським турнірам, війнам, походам. Була поширена куртуазна літі-ратура, присвячена прекрасним дамам і лицарській любові. Толь-До одиниці мали схильність до філософії й серйозної літератури часів античності.

Однак природознавство розвивалося й у середньовічній Європі, причому його розвиток ішов по самих різних шляхах. Особливо необхідно згадати пошуки алхіміків і вплив університетів, до-торие були чисто європейським породженням. Величезне число від-критий в алхімії було зроблено побічно. Недосяжна мета (філософський камінь, людське безсмертя) вимагала конк-ретних кроків, і, завдяки глибоким знанням і скрупульозності в дослідженнях, алхіміки відкрили нові закони, речовини, хи-мические елементи.

З XIII в. у Європі починають з’являтися університети. Найпершими були університети в Болоньї й Парижу. Завдяки уни-верситетам виник стан учених і викладачів християн-ской релігії, яке можна вважати фундаментом стану ин-теллектуалов.

1.6. Етап, називаний «науковою революцією».

Періодом «наукової революції» іноді називають час між 1543 і 1687 р.

Перша дата відповідає публікації Н. Копер-Ником роботи «Про звертання небесних сфер»; друга - И. Нью-тоном «Математичні початки натуральної філософії».

Всі на-чалось із астрономічної революції Коперника, Тихо Бразі, Кеплера, Галилея, що зруйнувала космологію Аристотеля - Птолемея, що проіснувала біля півтори тисяч років.

Копер-Никнув помістив у центр миру не Землю, а Сонце;

Тихо Бразі - ідейний супротивник Коперника - рушійної си-лой, що приводить планети в рух, уважав магне-тическую силу Сонця, ідею матеріального кола (сфери) замінив совре-менной ідеєю орбіти, увів у практику спостереження пла-немає під час їхнього руху по небу;

Кеплер, учень Бразі, здійснив найбільш повну обробку результатів спостережень свого вчителя: замість кругових орбіт увів еллип-тические він кількісно опи-сал характер руху планет по цих орбітах;

Галилей показав помилковість розрізнення фізики земний і фізики небесної, доводячи, що Місяць має ту ж природу, що й Земля, і формуючи принцип інерції. Обґрунтував автономію наукового мислення й дві але-вие галузі науки: статику й динаміку. Він «підвів фундамент» під видатні узагальнення Ньютона, які ми розглянемо далі.

Даний ряд учених завершує Ньютона, що у своїй теорії гравітації объеди-ніл фізикові Галилея й фізику Кеплера.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Основні етапи розвитку природознавства . З'явився готовий твір.