Рух науки потрібно порівнювати не з перебудовою якого-небудь міста, де старі будинки немилосердно руйнуються, щоб дати місце новим будівлям, але з безперервною еволюцією зоологічних видів, які безупинно розвиваються й зрештою стають невпізнанними для простого ока, але в які досвідчене око завжди відкриє сліди попередньої роботи минулих століть». Концепція сучасного природознавства – новий предмет у системі вищого утворення. Наскільки ж потрібно знати сучасну науку людині, що швидше за все, ніколи сам не буде працювати в ній?

Відповіддю на це питання можуть служити рядка із введення до нового підручника по «Концепції сучасного природознавства»: «У наші дні жодна людина не може вважатися утвореним, якщо він не проявляє інтересу до природничих наук… Справа в тому, що наука - це не тільки збори фактів про електрику й т.п. Це одне з найбільш важливих духовних рухів наших днів.

Наука - це не тільки сукупність знань. Науці можна вчити, як увлекательнейшей частини людської історії - як що швидко розвивається росту сміливих гіпотез, контрольованих експериментом і критикою. Преподавана… як частини історії «природної філософії» і історії проблем і ідей, вона могла б стати основою нового вільного університетського утворення, метою якого було б готовити, принаймні, людей, які могли б відрізнити шарлатана від фахівця»

Отже, природознавство - невід’ємна й важлива частина духовної культури людства. Знання його сучасних фундаменталь-них наукових положень, світоглядних і методологичес-ких висновків є необхідним елементом загалькультур-ний підготовки фахівців у будь-якій області діяльності. Тому, вивчення природничих наук - важливий фактор для підготовки сучасних утворених фахівців.

Вивчення сучасної науки необхідно починати з вивчення джерел - тому що саме там заставлялися її основи.

Історію розвитку природознавства можна простежити з VI в. до н.е. Починаючи з епохи Коперника історія природознавства рас-сматривается у світлі наукових революцій, пов’язаних з виявлени-їм фундаментальних принципів природи.

Етапів виділяють іноді три-чотири, іноді бо-леї десяти. Переходи від етапу до етапу й від однієї наукової революції до іншої не схожі на тріумфальний хід людської думки. Основні напрямки її розвитку виникали в результаті перебору багатьох «манівців», відступів, «періодів топ-тания на місці».

Розділ 1. Основні етапи розвитку природознавства

Самими древніми науками можна вважати астрономію, гео-метрию й медицину, створені жерцями Єгипту й Межиріччя. Більші успіхи в даних напрямках були досягнуті також у Древньому Китаї й Древній Індії. Слід зазначити певні взаємозв’язки, що існували між цими регіонами Древнього Сходу. Астрономія й медицина не являли собою в ті вре-міна окремих наук, а були міцно уплетені в тканину философс-до-релігійної думки. Математика початку розвиватися для потреб астрономії, але саме математика, на думку ряду вчених, яв-ляется єдиною наукою, що сформувалася в Древньому Світі.

Формування наук здійснювалося дуже повільно. «Прийнято вважати, що до середини XVIII в. сформувалися тільки чотири науки: механіка, фізика, математика й астрономія. Великі системи біології, як і перші основні закони хімії, довелися на кінець XVIII - початок XIX в., основні ідеї геології знаходь-лисій у той час у стадії формування».

1.1. Давньогрецький період.

Естественнонаучние знання Древнього Сходу проникнули в Древню Грецію в VI в. до н.е. і знайшли ста-тус науки як певної системи знань. Ця наука назива-лась натурфілософією (від лат. natura - природа ). Натурфілософи були одночасно й філософами, і вченими. Вони воспринима-чи природу у всій її повноті й були дослідниками в различ-них областях знання. Ця стадія розвитку науки характеризується концептуальним хаосом, проявом якого й стала конку-ренция різних поглядів на природу. У всіх працях древнегре-ческих учених естественнонаучние ідеї тонко уплетені у фило-софскую нитка їхньої думки.

В VI в. до н.е. у давньогрецькому місті Милете виникла перша наукова школа, відома насамперед не своїми досягненнями, а своїми шуканнями. Основною проблемою цієї школи була про-блема першооснови всіх речей : із чого складаються всі речі й окружа-ющий мир? Пропонувалися різні варіанти того, що вважати пер-воосновой всіх речей: вогонь (Геракліт), вода (Фалес), повітря ( Анак-Симен), апейрон (Анаксимандр). Варто особливо підкреслити, що ці першооснови не зводилися просто до вогню, повітрю або воді. На-приклад, Фалес розумів під «водою» текучу субстанцію, охва-тивающую все існуюче в природі. Звичайна вода входить у це узагальнене поняття як один з елементів.

Інше наукове співтовариство розглянутого періоду, пифа-горейци , як першооснова миру - замість води, повітря або вогню - увели поняття числа . Вони також відзначали зв’язок між законами музики й числами. Відповідно до їх навчання, « чиелементи-сіл повинні бути елементами речей». Пифагор (582-500 р. до н.е.) був не тільки відомим математиком і астрономом, але й ду-ховним лідером своїх учнів і багатьох учених того часу. Піфагорійці проповідували тип життя в по-позовах істини, наукове пізнання, що, як вони вважали, і є вище очищення - очище-ние душі від тіла. Слід зазначити, що пифагорейские числа не відповідають сучасним абстрактним поданням про їх. Пифагорейское число тягло за собою довгий «шлейф» физи-ческих, геометричних і навіть містичних понять.

Дослідження першооснови речей слідом за вченими милетской школи були продовжені Демокритом (ок. 460-370 гг. до н.е.) і його вчителем Левкиппом , які ввели поняття атома. Нове навчання, атомістика, затверджувало, що все у світі складається з ато-мов - неподільних, незмінних, неразрушимих, що рухаються, не-виникаючих, вічних, дрібних часток. Вчення про атом з’явилося геніальним здогадом, що набагато випередила свій час і служила джерелом натхнення для багатьох його послідовників.

Самою яскравою фігурою античної науки того періоду був вели-чайший учений і філософ Аристотель ( 384-322 гг. до н.е.), авто-ритет якого був непорушним більше півтори тисяч років. Аристотель у досконалості освоїв навчання свого вчителя Платона, але не повторив його шлях, а пішов далі, вибравши свій власний напрямок у науковому пошуку. Якщо для Платона був характерно стан вічного по-позову без конкретної остаточної позиції, то науковий дух Ари-Стотеля вів його до синтезу й систематизації, до постановки про-блем і диференціації методів. Він намітив магістральні шляхи розвитку метафізики, фізики, психології, логіки, а також ці-ки, естетики, політики.

Твору Аристотеля різноманітні по тематиці, многочис-ленни по обсязі й значні по впливі, що вони оказа-чи на подальший розвиток різних наук. Серед його естествен-але-наукових праць варто виділити насамперед «Категорії», «Про тлумачення», «Фізика», «Про небо», «Метеорологика», « Позначка-Фізика», «Історія тварин», «Про частини тварин», «Про перо-русі тварин», трактати по логіці. У багатьох із цих книг Аристотель продемонстрував всебічні й глибокі по того часу знання.

Аристотель розділяв всі науки на три більших роздягнула: науки теоретичні й практичні, які добувають знання заради досягнення морального вдосконалювання, а також науки про-дуктивние, ціль яким - виробництво певних об’єктів. Формальна логіка, створена Аристотелем, проіснувала в запропонованій їм формі аж до кінця XIX в.

Зародження медицини як самостійного наукового знання пов’язане з ім’ям Гіппократа (460-370 р. до н.е.), що при-дав їй статус науки й створив ефективно діючий метод, преемственно пов’язаний з ионийской філософією природи. За цим методом стояли зусилля древніх філософів дати естествен-ное пояснення кожному явищу, знайти його причину й ланцюжок наслідків, віру в можливість зрозуміти всі таємниці миру. Медицинс-Кие праці Гіппократа численні й різноманітні. Основна його теза: медицина повинна розвиватися на основі точного мето-так, систематичного й організованого опису різних за-болеваний.

1.2. Елліністичний період.

Першої з елліністичних шкіл була школа епикура (341-270 р. до н.е.). епикур ділив филосо-фию на три частини: логікові, фізику й етику. Епікурейська физи-ка - це цілісний погляд на реальність. епикур розвив ідеї атомістики , закладені Левкиппом і Демокритом. У його школі було показано, що атоми розрізняються вагою й формою, а їхній раз-нообразие не нескінченно. Для пояснення причини руху ато-мов епикур увів поняття первісного поштовху (первотолчка).

З 332 р. до н.е. почалося спорудження міста Олександрії, кото-рий став основним науковим центром елліністичної епохи, центром притягання вчених усього средиземноморского регіону.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Основні етапи розвитку природознавства . З'явився готовий твір.