Сатурн - друга по величині серед планет Сонячної системи. Його екваторіальний діаметр лише небагато менше, ніж у Юпітера, але по масі Сатурн уступає Юпітерові більш ніж утроє й має дуже низьку середню щільність - близько 0,7 г/см3. Низька щільність пояснюється тим, що планети-гіганти складаються головним чином з водню й гелію. У телескоп видні витягнуті уздовж екватора темні смуги, називані також поясами, і світлі зони, але ці деталі менш контрастні, чим на Юпітері, і окремі плями в них спостерігаються набагато рідше. Сатурн оточений кільцями, які добре видні в телескоп у вигляді «вушок» по обох сторони диска планети. Кільця Сатурна - одне із самих дивних і цікавих утворень у Сонячній системі. Плоска система кілець оперізує планету навколо екватора й ніде не стикається споверхностью.

У Сатурна відомо 10 супутників. Це Мимас, енцелад, Тефия, Диона, Розвіваючись, Титан, Гіперіон, Япет, Феба, Янус. Останній - найближчий до Сатурна, рухається настільки близько до поверхні планети, що виявити його вдалося тільки при затьмарень кілець Сатурна, що створюють разом із планетою яскравий ореол у поле зору телескопа. Найбільший супутник Сатурна - Титан - один з найбільших супутників у Сонячній системі по розмірі й масі

Уран - сьома один по одному від Сонця планета Сонячної системи. Дуже далекий від Сонця й освітлений порівняно слабко. У тих ділянках, де Сонце розташоване в зеніті, температура на Урані (точніше на видимій поверхні хмар) становить біля -215ос. У таких умовах деякі гази замерзають. У складі атмосфери Урана за спектроскопічними спостереженнями знайдені водень і невелика домішка метану. У відносно великій кількості є, по непрямих ознаках, гелій

Однією незвичайною особливістю Урана є система кілець, що оперізують. Вони складаються з безлічі окремих непрозорих і, очевидно, дуже темних часток. На відміну від кілець Сатурна кільця Урана - вузькі, як би «ниткові» утворення. Вони не видні у відбитому світлі й виявляються тільки по сильному ослабленню блиску зірок, оказавшихся для земного спостерігача за кільцями при орбітальному русі планети. Далекість кілець від центра Урана становить від 1,6 до 1,85 радіуса планети

Супутники Урана - Миранда, Ариель, Умбриель, Титания й Оберлон обертаються по орбітах, площині яких практично збігаються між собою. Вся система в цілому відрізняється надзвичайним нахилом - її площина майже перпендикулярна до середньої площини всіх планетних орбіт

Нептун - восьма по рахунку планета Сонячної системи. Нептуна був відкритий незвичайним образом. Було замічено, що Уран рухається не зовсім так, як йому покладається рухатися під дією притягання Сонця й відомих у той час планет. Тоді запідозрили існування ще однієї масивної планети й спробували предвичислить її положення на небі. Цю надзвичайно складне завдання незалежно друг від друга успішно вирішили англійський астроном Дж. Адамс і француз У. Леверье. Відкриття Нептуна мало найбільше значення, насамперед тому, що воно послужило блискучим підтвердження закону всесвітнього тяжіння, покладеного в основу розрахунків. Деталі на поверхні Нептуна розрізнити дуже важко.

У Нептуна всього два супутники. Перший Тритон, відкритий в 1846 р., через два тижні після відкриття самого Нептуна. По розмірах і масі він більше Місяця. Має зворотний напрямок орбітального руху. Другий супутник - Нереїда - дуже невеликий, має сильно витягнуту орбіту. Відстань від супутника до планети міняється в межах від 1,5 до 9,6 млн. км. Напрямок орбітального руху - пряме

Плутон був відкритий Клайдосом Томбо (США) в 1930 р. З 9 відомих більших планет Сонячної системи Плутон найбільш вилучений від Сонця. Через величезну далекість від Сонця й слабкої освітленості вивчати Плутон дуже складно. Поверхня Плутона, що нагрівається Сонцем до мінус 220ос, навіть у найменш холодних полуденних ділянках, покрита, очевидно, снігом із замерзлого метану. Атмосфера планети виряджена й складається з газоподібного метану з можливою домішкою інертних газів

У планети Плутон також удалося виявити в 1978 р. супутник. Це відкриття має дуже велике значення, по-перше, тому що дає можливість більш точно обчислити масу планети за даними про період звертання супутника й, по-друге, у зв’язку з дискусією про те, чи не є сам Плутон «» супутником, щовтратився, Нептуна

Супутник Плутона відносно яскравий, але розташований настільки близько до планети, що його зображення на фотознімках зливається із зображенням Плутона, лише злегка виступаючи те з однієї, то з іншої сторони. Плутон складається переважно з летучих хімічних елементів і з’єднань, тобто приблизно такий же склад, як планети-гіганти і їх супутники

Pages: 1 2