Осип Эмильевич Мандельштам - творець і найвизначніший поет літературної течії - акмеизма, Друг Н. Гумилева й А. Ахматовій. Але незважаючи на це, поезія О. Мандельштама недостатньо добре відома широкому колу читачів, а тим часом у творчості цього поета як не можна краще відбитий «подих часу». Його вірші прямолінійні й правдиві, у них немає місця цинізму, святенництву, лестощам. «Писав, як почував» - це про Мандельштама.

Саме за небажання вподібнюватися поетам-кон’юнктурникам, що оспівують і прославляє Радянську владу й особисто товариша Сталіна, він був приречений на невизнання й вигнання, на тяготи й позбавлення. Його життя трагична, а втім, не можна назвати щасливої долю багатьох поетів «срібного століття».

Осип Мандельштам народився у Варшаві, дитинство і юність його пройшли в Петербурзі. Пізніше, в 1937 р., Мандельштам про час свого народження напише:

Я народився в ніч із другого на третє

Січня в дев’яносто одному

Ненадійному році…

(«Вірші про невідомого солдата»)

Тут «у ніч» містить у собі лиховісна ознака трагічної долі поета в XX в. і служить метафорою всього XX в., по визначенню Мандельштама - «віку-звіра».

Спогаду Мандельштама про дитячі і юнацькі роки сдержанни й строгі, він уникав розкривати себе, коментувати власні вчинки й вірші. Він був рано дозрілим, точніше - поетом, що прозрів, і його поетичну манеру відрізняють серйозність і строгість. Те деяке, що ми знаходимо в спогадах поета про його дитинство, про ту атмосферу, що його оточувала, про те повітря, яким йому доводилося дихати, скоріше пофарбоване в похмурі тони:

З виру злого й грузлого

Я виріс, тростиною шарудячи,

И жагуче, і томно, і ласкаво

Запретною життям дихаючись

Ці рядки з вірша Мандельштама «З виру злого й грузлого». «Запретною життям» - це опоэзии.

Від матері Мандельштам успадкував загострене почуття російської мови, точність мовлення. Перший збірник поета вийшов в 1913 р., виданий він був за свій рахунок. Передбачалося, що він буде називатися «Раковина», але остаточна назва була обрана інше - «Камінь». Назва - цілком у дусі акмеизма. Камінь - природний матеріал, міцний і ґрунтовний, вічний матеріал у руках майстра. У Мандельштама камінь виявляє собою як би первинний будівельний матеріал духовної культури

У віршах цієї пори відчувалася майстерність молодого поета, уміння володіти поетичним словом, використати широкі музичні можливості російського вірша

Перша половина 20-х рр. ознаменувалася для поета підйомом творчої думки й припливом натхнення, однак емоційне тло цього підйому пофарбований у темні тони й з’єднується з почуттям приреченості:

Не можна дихати, і твердінь кишить хробаками,

И жодна зірка не говорить…

У віршах 20-х і 30-х рр. особливого значення набуває соціальний початок, відкритий авторська позиція

В 1929 р. він звертається до прози, пише книгу, що одержала назву «Четверта проза». Вона невелика по обсязі, але в ній сповна виплеснувся той біль і презирство поета до письменників-кон’юнктурників («членам Массолита»), які довгі роки розривали душу Мандельштама. «Четверта проза» дає подання про характер самого поета - імпульсивному, вибуховому, неуживчивом Мандельштам дуже легко наживав собі ворогів, тому як завжди говорив, що думав, і своїх суджень і оцінок не таїв. Практично всі післяреволюційні роки Мандельштам жив у найтяжких умовах, а в 30-і рр. - чекаючи неминучої смерті. Друзів і шанувальників його таланта було небагато, але вони були

Усвідомлення трагізму своєї долі, видимо, зміцнювало поета, давало йому сили, надавало трагічний, величний пафос його новим утворам. Цей пафос полягає в протистоянні вільної поетичної особистості своєму століттю - «віку-звірові». Поет не відчував себе перед ним незначною, жалюгідною жертвою, він усвідомлює себе рівним:

…Мені на плечі кидається вік-вовкодав,

Але не вовк я по крові своєї.

Запхай мене краще, як шапку, у рукав

Жаркої шуби сибірських степів,

Поведи мене в ніч, де тече Єнісей,

И сосна до зірки дістає,

Тому що не вовк я по крові своєї

И мене тільки рівний уб’є

(«За гримучу доблесть прийдешніх століть…»)

Щирість Мандельштама граничила із самогубством. У листопаді 1933 р. він написав різко сатиричний вірш про Сталіна, що починалося рядками:

Ми живемо, під собою не чуючи країни,

Наші мовлення за десять кроків не чутні,

А де вистачить на полразговорца, -

Там пригадають кремлівського горця…

За свідченням Е. Евтушенко: «Мандельштам був першим російським поетом, що написав вірші проти культу, що починався в 30-і роки, особистості Сталіна, за що й поплатився». Як ні дивно, вирок Мандельштаму був винесений досить м’який. Люди в той час гинули й за набагато менші «провини». Резолюція Сталіна всього лише говорила: «Ізолювати, але зберегти», - і Осип Мандельштам був відправлений у посилання в далеке північне селище Чердинь. Після посилання йому заборонили проживати у дванадцятьох великих містах Росії, Мандельштам був переведений у менш суворі умови - у Воронеж, де поет тягнув злидарське існування

Поет потрапив у клітку, але він не був зломлений, він не був позбавлений внутрішньої волі, що піднімала його треба всім навіть в ув’язненні:

Позбавивши мене морів, розбігу й розльоту

И давши стопі упор насильницької землі,

Чого домоглися ви? Блискучого розрахунку:

Губ ворухливих відняти ви не могли

Вірші воронезького циклу довгий час залишалися неопублікованими. Вони не були, що називається, політичними, але навіть «нейтральні» вірші сприймалися як виклик. Ці вірші перейняті відчуттям близької загибелі, іноді вони звучать як заклинання, на жаль, безуспішні

Після воронезького посилання поет ще рік провів на околицях Москви, намагаючись домогтися дозволу жити в столиці. Редактори літературних жур- налов боялися навіть розмовляти з ним. Він злидарював. Допомагали друзі й знайомі: В. Шкловский, Б. Пастернак, И. Эренбург, В. Катаєв, хоча їм і самим було нелегко. Згодом Ганна Ахматова писала про 1938 р.: «Час був апокалиптическое. Лихо ходило по п’ятах за всіма нами. У Мандельштамов не було грошей. Жити їм було зовсім ніде. Осипнув погано дихав, ловив повітря губами». У травні 1938р. Мандельштама знову заарештовують, присуджують до п’яти років каторжних робіт і відправляють на Далекий Схід, звідки він уже не повернеться

Для прочитання Мандельштама потрібно мати філологічну й культурну підготовку. Настрій «Каменю» - мінорне. Рефрен більшості віршів - слово «сум», «куди сум забився, лицемірка». Один раз обмовившись: «Я від життя смертельно утомився, нічого від її не приемлю», - Мандельштам потім твердо заявить про прийняття миру з усіма його превратностями: «Я бачу місяць бездиханний і небо мертвенней полотна; Твій мир хворобливий і дивний, я приймаю, порожнеча!» І в «Камені», і в збірнику «Tristia» велике місце займає тема Рима, його палаців, площ. В «Tristia» є цикл любовних віршів. Частина їх їх присвячена Марині Цветаевой, з якої, по свиде тельству деяких сучасників, у Мандельштама був «бурхливий роман». Любовна лірика світла й цнотлива, позбавлена трагічної ваги. Закоханість - майже постійне почуття Мандельштама, але трактується воно широко - як закоханість у життя.

Любов для поета - однаково, що поезія. В 1920 році, перед тим як остаточно з’єднати своє життя з Надією Яківною, Мандельштам відчув до акторки Олександрійського театру. Їй присвячено кілька віршів. Кілька віршів поет присвятив А. Ахматовій. Надія Яківна, дружина й друг поета, пише: «Вірші Ахматовій… не можна зарахувати до любовного. Це вірші високої дружби й нещастя. У них відчуття загального жереба й катастрофи». Про любов Осипа Мандельштама до красуні Ользі Вак-сель, про викликані цим сімейних розбратах докладно розповіла у своїх спогадах Надія Яківна. Що поробиш, Мандельштам дійсно досить часто закохувався, приносячись прикрості своєї Наденьке, але зате російська поезія збагатилася прекраснейшими віршами на вічну тему любові. Мандельштам закохувався, мабуть, до останнього років життя. Це говорить про замилування життям і красою

Мандельштам одним з перших став писати вірші на цивільні теми. Революція була для нього величезною подією, і слово «народ» не випадково фігурує в його віршах

В 1933 році Мандельштам написав антисталінські вірші й прочитав їх, в основному, своїм знайомим - поетам, письменникам, які, почувши їх, жахалися й говорили: «Я цього не чув, ти мені цього не читав…»

Ми живемо, під собою не чуючи країни,

Наші мовлення за десять кроків не чутні,

А де вистачить на полразговорца,

Там пригадають кремлівського горця

Його товсті пальці, як хробаки, жирні,

И слова, як пудові гирі, вірні,

Тараканьи сміються глазища

И сіяють його халяви

Pages: 1 2

Збережи - » Осип Эмильевич Мандельштам . З'явився готовий твір.