У тварин немає назви, Хто ним зватися повелів? Рівномірне страждання - Їх невидима доля

Н. Заболоцкий

Привіт! Мене кличуть Лінда. Я собака породи ротвейлер. Я живу в сім’ї, де самий головний - тато. Якщо я що-небудь накою, всі відразу йому ябедничають. А” потім… потім - ременем. Мама теж іноді мене лає, але після цього годує чим-небудь смачненьким. Старша дочка Оксана взагалі не обертає на мене уваги, хоча саме їй подарували мене до дня народження. Більше всіх мене любить молодша в сім’ї - Лера. Ми з нею - кращі друзі. Вона захищає мене від тата, а я її - від подруг. Правда, їй це не завжди подобається. Я знаю: вона мене любить більше всіх. Лера взагалі любить тварин, і це мені в ній подобається. Як приємно, коли тебе малюють або придумують про тебе казки. А в неї це виходить здорово: на стіні дитячої кімнати - ціла галерея моїх портретів, а її казки про мене знають усе в нашім дворі

Але один раз усе змінилося. Вона привела в будинок кота. Немає би кішку, а то кота. Дивлюся, годують його молочком, сметанкою, а мене як і раніше - кашею. Ви представляєте, мене - кашею, а його - молоком! Мене, таку вірну, улюблену, проміняли на нього, чужого, кошлатого, рудого. І ім’я знайшли - Персик! Терпіти все це було нестерпно, і я голосно загавкала від розпачу й образи: «Убирайся звідси, поки із твоєї шкіри не вийшла шубка для Барби моєї господарки!» Ну й накинулися ж усе на мене: я й зла, я й недобра, я й шкідлива… Поплелася я у свій куточок і не виходила ні їсти, ні гуляти. Правда, на мене однаково ніхто не обертав уваги. Ах, навіщо я народилася собакою! Була б котом, а ще краще яркою, веселої пташкою

Я вирішила спробувати подружитися з Персиком. У квартирі нікого не було. Персик спав на своєму улюбленому місці, згорнувшись клубочком. Він був схожий на маленького шенка. Я його умила й, по-моєму, це йому сподобалося… Муркочучи, він як би підставив свою руду мордочку мені, щоб я еше раз лизнула його. І тільки я хотіла це зробити, як він, наїжившись, підхопився на лабети, на’ кінцях яких, немов гострі леза, заблискали коготки, і почав ричати, начебто собака. Я хотіла було задати йому тріпання, так отут у кімнату ввійшла Л ера, і я ледве встигла вышмыгнуть із кімнати

Ні, не бувати тепер миру в нашім будинку! Але господарку свою я однаково відвоюю в цього рудого