Сьогодні ми із класом відвідали художню виставку «Люди й звірі». Мені сподобалися багато робіт, але найбільше часу я провела в картини А. Н. Комарова «Повінь».

Веселе березневе сонце розтопило пухкий, ноздреватий сніг, і звільнена вода розлилася, не знаючи границь, затопляючи поля, лугу, переліски. Але те, що для сонечка - забава, для тварин - лихо. Куди подітися, якщо навколо вода?! Отут навіть зайці стають древолазами. От і цей сірий ушастик забрався на товстий сук дерева, що піднімається над холодною водою. Він злякано втиснув у стовбур, насторожено підняв чуйні вуха: «И хто ж мене тепер буде рятувати?» Куди не глянь - лише хвилі так рідкі дерева, що стирчать із води. В очах зайця надія: може, дід Мазай на своєму човні припливе?

Не бійся, зайчишка, обов’язково припливе!