Роман М. Е. Салтикова-Щедріна «Добродії Головлеви» можна назвати історією виморочной сім’ї, приреченої на загибель через її спрагу, що вразила, наживання, через втрату людських зв’язків між людьми. Останнє особливо стосується Порфирія Владимирича Головлева. Иудушка попадає в павутину власного марнослів’я, порвати яку він не має сил. Перед нами аж ніяк не лицемір. Салтиков-Щедрін створює досить складний і трагічний образ. Життєвий шлях Иудушки - це шлях поступової втрати зв’язку з реальністю, з живими людьми; це шлях болісного прозріння буквально на порозі смерті

Дитинство Иудушки проходить у затхлій атмосфері виморочного сімейства. Рано проявляється в Порфирію здатність пристосовуватися до обставин. «Порфирію Владимирич відомий був у сімействі під трьома іменами: Иудушки, кровопивушки й відвертого хлопчика… З дитячого років любив він приголубитися до милого друга маменьке, нишком поцілувати її в плічко, а іноді й злегка понаушничать». Втім, «загадковий погляд» Порфирія викликає неясну тривогу владної Орисі Петрівни. «Отож і поливає отрутою, так і подманивает»,- говорить вона

Під час цивільної служби в Петербурзі Иудушка регулярно посилає листа «милому другові маменьке». Навіть прозаїчне прохання надіслати грошей витримані в єлейних тонах: «Треба мені ще шість із полтиною доодержати, у чому й прошу вас мені почтеннейше вибачити». Довідавшись про смерть сестри Ганни, Иудушка як і раніше «вертить мовою». Він пише: «Звістку про кончину улюбленої сестриці й доброї подруги дитинства Ганни Володимирівни вразилася моє серце скорбию, якась скорбота ще більше підсилилася при думці, що вам, милий друг маменька, посилає ще новий хрест, в особі двох сиріт-крихіток».

Своя байдужність до спившемуся Степанка-Бельбасу Иудушка також намагається сховати за марнослів’ям. Одночасно він домагається від Орисі Петрівни того, що вона позбавляє нелюбимого сина його частки спадщини. Смерть брата Степана незримо наближає Порфирія Владимирича до фатальної самітності, що зяє порожнечі…

«Історія умертвии» знаходить закономірне продовження в долі іншого брата Иудушки - Пашки-Тихоні. Сцена побачення Порфирія Владимирича з умираючим братом показує всю внутрішню порожнечу Иудушки. За мовленнями про релігійну смиренність криється меркантильний грошовий інтерес

Відношення Порфирія Владимирича до Орисі Петрівні також говорить про граничну дріб’язковість богатого головлевского поміщика. Заволодівши фактичними правами на маєток, Иудушка відводить матері роль нахлібниці. Уражена гордість змушує Орисю Петрівну переселитися Вдубровино.

«Історія умертвии» Не вичерпується, зрозуміло, долями Орисі Петрівни й двох її синів. Вона містить у собі докладний опис трагічного фіналу життєвого шляху Аннинь-Ки й Любиньки, Петеньки й Володеньки. І щораз роль Иудушки воістину фатальна. На совісті Порфирія Владимирича смерті близьких йому людей

Який же підсумок життя Иудушки? Самітність! Салтиков-Щедрін населяє головлевскии будинок примарами «умертвии», які виникають у хворій свідомості спившегося Иудушки. «Отовсюду, із всіх кутів цього осоружного будинку, здавалося, виповзали «умертвия». Куди не підеш, у яку сторону не повернешся, скрізь ворушаться сірі примари».

У фіналі роману «Добродії Головлеви» Салтиков-Щедрін малює «пробудження здичавілої совісті» Иудушки. «І раптом жахлива правда освітила його совість, але освітила пізно, без користі, уже тоді, коли перед очами стояв лише безповоротний і непоправний факт. От він зостарився, здичавів, однією ногою в могилі коштує, а немає на світі істоти, що наблизилося б до нього, “пошкодувало” би його. Навіщо він один?» У березневу заметіль Иудушка йде на могилу Орисі Петрівни й гине впути.

Доля Порфирія Владимирича Головлева трагична. От що пише про нього Салтиков-Щедрін: «Не треба думати, що Иудушка був лицемір у змісті, наприклад, Тартюфа або будь-якого сучасного французького буржуа… Ні, коли він і був лицемір, то лицемір чисто російського штибу, тобто просто людина, позбавлена всякого морального мірила й не знаючої іншої істини, крім тої, котра значиться в азбучних прописах. Він був неосвічений без границь, сутяга, брехун, пустослов… Все це такі негативні якості, які аж ніяк не можуть дати міцного матеріалу для дійсного лицемірства». Иудушка - жертва власного марнослів’я, власного пустомислия. Фінал роману викликає не тільки осуд Порфирія Голів-Лева, але й жалість до нього. Книга вчить читачів цінувати справжні людські почуття, переборювати дріб’язковість і егоїзм

Як це ні смутно, але в «Панах Головлевих» дійсно підводять підсумки. Роман - не що інше, як історія руйнування, розпаду однієї сім’ї й проведення «фінальної риси».

Властиво, подібного безславного кінця роду й випливало очікувати. Справа в тому, що споконвічно, коли читач тільки поверхово знайомиться зі членами сімейства, стає ясно, що вони приречені на загибель. М. Е. Салтиков-Щедрін не виводить у своєму добутку жодного позитивного героя, як це характерно для традиційних, несатиричних, романів. Правда, іноді у свідомості того або іншого персонажа «Панів Головлевих» трапляються «просвіти». Прикладом може служити Степанко-Бельбас. Коли він вертається в Головлево, дорога його нагадує шлях на каторгу. Може бути, зі страху перед безпросвітним майбутнім у мозку його виникає якась світла пляма, думка про свою нікчемність. Втім, думка ця зникає так само швидко, як з’явилася, оскільки Степанко - Головлев до мозку костей

Більш-менш світлою особистістю на тлі інших з’являється Аннинька. Вона далеко не позитивна героїня, але все-таки має невластивими їхнього роду поняттями про честь і порядність. У голові її навіть тепліє думка про чесне заробляння грошей. Вона совісна й горда. Все це, на жаль, звертається в порох при зіткненні з реальністю, з наскрізь прогнилим акторським побутом. Але Аннинька викликає повага хоча б тим, що довгий час намагалася боротися снеизбежним.

Таким чином, Салтиков-Щедрін не малює абсолютно безпросвітної картини існування Головлевих. Немає: на темному тлі миготять іноді сонячні промені, але і їм не під силу освітити ту клоаку, що представляє собою садиба Головлево. Все життя сім’ї - лише підведення підсумків, більше нічого. Справа в тому, що в кожному жесті, у кожному вчинку героїв протягає їхня приреченість. Вони можуть прагнути до накопичення, до багатства (у їхньому приземленому розумінні), не знаючи того, що відомо читачеві, - кінець наближається невблаганно.

Які ж підсумки підводять Головлеви? Найнікчемніші. Вони не залишають після себе навіть пам’яті. Їх забувають відразу ж після смерті не тільки навколишні, але навіть власні родичі. Поняття «сім’я», цілком певне для більшості людей, для Головлевих має дивне звучання. Швидше за все, це слово є для них порожнім звуком. Сімейні цінності, природні для будь-якої людини, для Головлевих не мають рівно ніякого значення. Кожний член сім’ї проживає власне життя, нітрохи не піклуючись про рідні й неминуче прагнучи до власного кінця

Так, Орися Петрівна, все життя стремившаяся щось зробити для сім’ї (у своєму вузькому розумінні), діє завжди досить дивним образом, ще більше роз’єднуючи членів сімейства. Наприкінці життя вона залишається «у розбитого корита», навряд чи усвідомлюючи, що прийшла до цього фіналу сама. Заради зміцнення матеріального становища вона частенько забувала, що її діти - люди, що їм потрібні турбота й тепло. «Осоружним» дітям вона «викидала шматок», перебуваючи у впевненості, що тим самим виконує батьківський борг і може відтепер зняти із себе всяку відповідальність. У результаті й виросли «недбайлива» дочка, Степанко-Бельбас, безхребетний Павло й Иудушка-Кровопивец. Та й онуки приносять скоріше не радість, а додаткові проблеми. Смерть Орисі Петрівни жалюгідна, але цілком заслуженна з погляду критично настроєного читача

Точно так само «підводять підсумки» діти Орисі Петрівни. Життя їх прожите впустую, нічого не досягнуте. Навряд чи можна вважати досягненнями придбання Иудушки. На жаль, все це - закономірність для роду Головлевих. Порожнеча - практично синонім їхнього існування. При слові «порожнеча» у голову в першу чергу приходить образ Иудушки. Це - наиярчайший тип пустодзвона, пустослова, пустосвята. По суті справи, цей персонаж являє собою «труну, наповнена порохом» (улюблений епітет автора стосовно героя, невпинно повторюваний).

Pages: 1 2