Ми з народження живемо в Петербурзі, ходимо по його прекрасних вулицях і площам. Не утомлюємося любуватися мостами й набережними, палацами й пам’ятниками. Дивимося на Неву, що взимку спить під льодом, а влітку несе на своїх водах прогулянкові катери, спортсменів на байдарках. Гуляємо по Невському проспекті - головної й самій широкій вулиці нашого міста

Історія Петербурга нерозривно пов’язана з особистістю російського царя - Петра I. Ця людина - владний, порию жорстокий, але мудрий, талановитий, беззавітно любляча своя батьківщина, людина, що, прорубавши вікно в Європу, вивів Росію з дикості й відсталості, людина, найбільше на світі, що цінував у своїх співгромадянах прагнення до знань, працездатність, і не виносив ліні, дурості - ця людина й сьогодні є кумиром для багатьох росіян

Санкт-Петербург другої по величині місто в Росії й колишній столиці Російської імперії, розташований в устя ріки Неви й Фінській затоці. Протягом уже майже трьох сторіч це місто було “вікном у Європу”, а також початком торговельного шляху “з Варяг у Греки”, що зв’язує захід Свизантией.

Заснований Петром в 1703 році, як місто-міцність і торговельний пункт, він з’явився втіленням пророцтва Нострадамуса, астролога XVI-ого століття, що пророчило, що “Венеція підніметься на північному морі”.

У часи правління Петра і його приймачів в XVIII-ом і XIX-ом століттях з лісів і боліт виріс величне місто палаців, парків, проспектів і каналів. Санкт-Петербург побудований більш ніж на 40 маленькі островах

Санкт-Петербург розвивався як центр російських націй, морської моці й культури. Технологічний інститут і інші навчальні заклади виховали не одне покоління знаменитих учених, інженерів і дослідників. Ермітаж - один із самих великих музеїв миру, є яскравим свідченням багатства культури, власниками якої є Санкт-Петербург і його жителі

Одночасно успішно розвивалося й російське мистецтво. В 1757 році була заснована Петербурзька академія мистецтв, а незабаром відкрився перший росіян народний театр. Місто надихало таких великих поетів і письменників як Олександр Сергійович Пушкін, Микола Васильович Гоголь, Лев Толстой і Федір Достоєвський

Немов сфінкс, Санкт-Петербург відродився й виконав пророцтво Нострадамуса - йому по праву належить титул “Північної Венеції”, багато в чому завдяки величезній відбудовній роботі, проведеної після війни

У червні в Санкт-Петербурзі наступає пора білих ночей, сяйво яких ще яскравіше підкреслює класичну строгість архітектури міста

Досить глянути на карту Санкт-Петербурга, щоб зрозуміти, що вузьких і звивистих вуличок, що зустрічаються в багатьох європейських містах, тут не знайти

“…Люблю твій строгий, стрункий вид”, писав А. С. Пушкін у поемі “Мідний вершник”. Саме “строгий, стрункий вид” дотепер залишається головною прикметою й самою характерною рисою Санкт-Петербурга. Поряд із цим місто займає більшу частину території області. Тому, напевно, корінному петербуржцеві, завжди небагато тісно в інших містах - там йому не вистачає простору. Адже Петербург - це не тільки вихід до моря, не тільки широка повноводна ріка Нева, але й величезні площі, прямі й широкі вулиці

Про Санкт-Петербург можна говорити нескінченно, але головним чином треба відзначити, що корінним і самим головним періодом життя нашого міста став період правління Петра I, це, звичайно ж, виникнення самого міста, його підйом на світовому небокраї, піднесення над Москвою, як над столицею, у культурних відносинах і носіння титулу міста світового класу

Всі великі міста породжені ріками. Кожна повідомляє їм свій характер, ритм хвиль, пориви вітрів. Нева обдарила Петербург особливою міццю, широтою подиху, просторовим розмахом, гордою морською душею. Тому в будь-який час року, у всякий перша година дня й ночі, у димку тумана, у сніжних вихрах, у дощових струменях ширяє над Санкт-Петербургом його ангел-хоронитель, вознесенний над шпилем Петропавлівського собору, і золотий кораблик з вимпелами, прорізаними Андріївським хрестом, піднятий голкою Адміралтейства. Вони долетіли до нас у рік 300-річчя російського флоту, здолавши стихію природних і соціальних катаклізмів, обстріли й бомбування блокадних днів. Петербург зберіг їх як таємні символи своєї душі, виконані віри й спрямованості до всесвітніх просторів. Окрилений вітрилами, адміралтейський кораблик не випадкова декоративна фантазія архітектора. Це відмітний знак, подарований Петром Великим Петербургу, як столиці російського флоту

Молодий цар на Плещеевом озері (поблизу Переяславля-Залесского, Владимирської обл.) поклав початок вітчизняному суднобудуванню й першому досвіду водіння великих судів. Знамените озеро було тільки купіллю, у якій “хрестили” новонароджений флот. Лише Нева стала колискою й матір’ю морського військового флоту, а місто на її берегах - його духовною й державною столицею. Думка про створення морської твердині Росії на Балтійськом море була самої спонукальної із всіх діянь Петра, характер якого був родственен морської стихії, її моці, неприборкності, бурам і вічному заклику на грань обрію, за межами можливого. Це подібність Петра й моря втілив скульптор Э. Фальконе, створивши постамент кінного пам’ятника засновникові російського флоту у вигляді взметенной морської хвилі, вирубаної із гранітного моноліту. У травневі дні 1703 року починалася як морська міцність, передовим редутом якої став Кронштадт. Пушкіна у своїй праці “Історія Петра Великого ” писав: “Посередині самого запалу війни Петро Великий думав про підставу гавані, що відкрила б хід торгівлі з північно-західною Європою й повідомлення з освіченістю”. Саме тут у творчому пориві Петра органічно ввійшло в російське мовлення голландське слово - флот, що негайно у всій реальності було прийнято всіма станами. Уособленням єдності нової споруджуваної столиці із флотом з’явився див Петро. Державний володар, він детально знав всі тонкості морської справи. На практиці опанував мистецтвом водіння все типів судів-кораблів, фрегатів, яхт, галер, виявив талант флотоводця в морських боях і лише поступово, по заслугах, приймав морські чини. Свій досвід Петро узагальнив у написаному їм і виданим в 1720 році уставі. Петро також був митецьким кораблебудівником. Він вивчив корабельну архітектуру, сам проектував суду й виконував їхні креслення, приміром, працював на стапелях сокирою, як умілий тесля. Посада “головний корабельний майстер”, за якої він одержував зарплату, була не почесної, а дійсної. Запису в “Журналі Петра” свідчать, що, перебуваючи в Петербурзі, цар майже щодня відвідував Адміралтейську верф, особисто брав участь у спуску судів зі стапелів у Неву, відвідував кораблі, ішов на них у Кронштадт, качався на яхті по Фінській затоці, Неві, Ладожскому озеру. Народження кожного нового корабля відзначалося врочистою гарматною пальбою, військовою музикою й бенкетом. Злитість в особистості Петра Великого государя, мореплавця, кораблебудівнику позначилася в корінному двуединстве Санкт-Петербурга, що ріс і зміцнював, як державна столиця і як духовна й фактична столиця російського флоту. Це значення відбивається в гербі Санкт-Петербурга, скомпонованого із двох перехресних якорів (морського й річкового) і скіпетра

Наочний прояв феномена Петербурга, як морської столиці, виявилося в пристрої на левом бережу Неви, в одному ряді з Літніми й Зимовими палатами Петра Адміралтейства

По кресленню Петра в 1704 році заклали й побудували комплекс адміралтейських будов, що включав міцність, верф, причал, приміщення для зберігання корабельних моделей і, властиво, Адміралтейство будинок у якому збираються вищі флотські командири - адмірали. З 1717 року тут перебувала адміралтейська колегія, через сто десять років перетворена в Адміралтейську раду

Значення титулу морської столиці держави було дуже велике для нашого, тоді ще, молодого міста. Сам факт того, що в новому місті будуються кораблі, а, отже, і є всі можливості для цього, давав місту величезна перевага в співробітництві й розвитку відносин із закордонними й російськими колегами по цій справі перед іншими містами, у т.ч. і перед Москвою

Pages: 1 2