Українські письменники ХYХ століття переважно розкривали теми із селянського життя, показували жахливе становище кріпаків, а проблеми їнтелігенції порушували дуже рідко. Повість «Людина» Ольги Кобилянської вперше дає змогу проникнути у внутрішній світ україннів-інтелігентів. «З іменем Кобилянської, — писав П. Хропко, — в нашій прозі пов’язане опрацювання нові теми — долі освіченої дівчини, яка не може змиритися з бездуховністю міщанського середовища». Олена Ляуфлер — головна героїня повісті «Людина». Це сильна, вольова особистість. Вона відчуває природну потребу в самореалізації, тягнеться до знань, до повноцінного духовного життя. Олена багато читає наукової і політичної літератури, бажаючи компенсувати брак освіти. Своє людське право відстоює твердо, рішуче заявляє батькам, які примушували вийти заміж: «Неначе якусь штучну механічну пружину натягали б ви мене і пристосовували до обставин! Я, однак, не дамся до сього ужити! Ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини…»

Дівчина не може уявити себе в ролі дружини-утриманки, бо це означало б неволю, залежність від чоловіка. Олена впевнена, що найголовнішою умовою шлюбу є кохання. Дівчина вважає, що щасливою вона буде тільки з тим, хто визнає рівноправність жінки і чоловіка. Тому так радіє вона, зустрівшись із студентом-медиком Стефаном Лієвичем, який був живим утіленням її мрії про коханого чоловіка.

Олена мужня, вірна обов’язку перед батьками, порядна, енергійна. Вона прагнула гідно проявити себе: «То дайте поживу моїй душі, дайте мені серйозну тривалу працю». А замість цього — тупе існування, невідповідність ідеалу і дійсності, їй важко, бо життя заради самого існування виявилося для Олени протиприродним. Вона відстоює свої погляди і переконання, змагається за людину в собі. А бути людиною для неї означає самостійно мислити, «…жити по своїй натурі і правді», вільно, сповна користуватися людськими правами.

Але Олені довелося піти проти себе — вдатися до неправди і хитрощів. Несказанні муки терпить вона, вирішивши вийти за Фельса, щоб врятувати родину від злидарського існування: «Мені діється так, немов тій собаці, що покірно зносить, як її конають». Життєві обставини змусили Олену діяти всупереч своїм переконанням, але в душі вона не зламалася,

Є. Кирилюк писав: «Довго бореться Олена, довго захищає свою незалежність і, зрештою, підломлена, падає». Я з таким висновком не згодна, бо дівчина залишилася вірною власним поглядам, і цей крок зробила сама, без нав’язування сторонніх.

Отже, Олена Ляуфлер — тип нової жінки, у якої слід повчитися дбати про людину в собі, бачити і цінувати її в усіх, хто поряд.