Чим далі у часі ми відходимо від Блоку, тим ясніше стає, що його поезія - невіддільна частина духовної культури нашого народу. Ми й не підозрюємо, як часто говоримо його віршами, коли хочемо виразити почуття вічної незаспокоєності, оспівати високі пориви й учинки людей. «Спокою немає!», «И вічний бій! Спокій нам. тільки сниться», «Про доблестях, про подвиги, про славу»,- читаємо рубрики газет, заголовка романів, епіграфи до віршів і поем, романам і повістям, і не всім відомо, що це - Блок. Він увійшов у наше життя й безіменну славу своїх віршів, і звучною луною свого імені

Виразно визначив місце Блоку в духовному житті народу й в історії нашої поезії видатний український поет Максим Рильськ: «Є поети, чия творчість входить у наші серця, як безцінний дарунок, з яким ми ніколи не розлучаємося. Серед них - Олександр Блок,- зірка першої величини в сліпуче яскравому сузір’ї російської поезії».

Художня творчість Блоку охоплює період в 20 років, що збігає з епохою підготовки й здійснення найбільшого революційного перелому. Сам поет визначив своє життя як «шлях серед революцій, вірний шлях». Однак це був шлях і серед того, що протистояло революції. Про час, коли протікало дитинство й отроцтво поета, Блок писав у поемі «Відплата» (1900):

• У ті роки далекі, глухі
• У серцях панували сон і імла:
• Победоносцев над Росією
• Простяг совині крила,
• И не було ні дня, ні ночі,
• А тільки - тінь величезних крив

Як поет, А. Блок остаточно зложився в період революції 1905 року. А потім — «спопеляючі роки» столипінської реакції, імперіалістичної «хамської», без-образної війни», распутинщини — «страшний мир» царської Росії,— все те, що дало поетові привід сказати: «Ми — діти страшного років Росії» («Породжені в роки глухі»). Але знав він і те, що дні старого миру полічені: «Я вірю: нове століття зійде серед всіх нещасних поколінь» («У вогні й холоді тривог»). Завершує Блок свій творчий шлях натхненними добутками, що оспівують нове століття — початок ери

До сприйняття «музики Революції» поет прийшов здалеку, складними шляхами,- «від відокремленої келії містика до трибуни на народній площі, від молитви перед вівтарем до революційного гасла, кинутого в юрбу. Почав він з того, що прошептав:

• Я, отрок, запалюю свічі,
• Вогонь кадильний бережу,
• а скінчив - частівкою,
• яку підхопила вулиця:
• Ми на горі всім буржуям
• Світову пожежу роздуємо…

Складність шляху Блоку багато в чому пояснюється його походженням і умовами виховання. По походженню поет належав до верхівки дворянської інтелігенції. Батько його - А. Л. Блок, юрист і філософ, був професором Варшавського університету. Дід з боку матері - А. Н. Бекетов - відомий вчений-ботанік, людина ліберальних переконань, один час був ректором Петербурзького університету, серйозно захоплювався літературною творчістю. Жінки сім’ї Бекетових - бабуся Блоку, тітки, мати - були письменницями або перекладачками. Народившись у Петербурзі, «у ректорському будинку», дитинство своє Блок провів у маєтку Бекетових Шахматове, в атмосфері широких культурних інтересів і літературної творчості, і не дивно, що в нього рано виявилися художні здатності. «Складати» я став чи ледве не з п’яти років»,-писав він в автобіографії. У сімох верстах від Шахматова, за «зубчастим лісом», перебувала садиба великого російського хіміка Д. И. Менделєєва, на дочці якого, Любові Дмитрівні, Блок в 903 році женився

Вся атмосфера, окружавшая Блоку в дитинстві й ранній юності, сприяла вихованню в ньому почуття відрази до вульгарності буржуазного суспільства, до міщанських підробок під культуру, а з іншого боку - прилучала до справжньої культури й мистецтва. Однак майбутній поет виховувався в тепличній обстановці, у відриві від усього того, що лежало за межами сімейного затишку. «Довга замкнутість у самому собі, - писав Блок в автобіографії (1907),- створила відчуженість від людей і миру», у життя він вступав з «повним незнанням і невмінням повідомлятися з миром» (автобіографія, 1905). Перші вірші Блоку, що склали цикл юнацької лірики - До світла, є ліричним щоденником юнака, що вступає в життя із заздалегідь вирішеним відношенням до неї: самітність, похмурість, традиційна романтичний смуток:

• Нехай світить місяць - ніч темна
• Нехай життя приносить людям щастя,
• У моїй душі любові весна
• Не перемінить бурхливої негоди
• («Нехай світить місяць…»)

Уже в цих віршах помітний неабиякий талант юного поета, однак у вираженні почуттів він ще тільки учень Жуковського, Фета, а також Лермонтова, у поезії якого Блоку залучав заколотний дух його героя. Однак у той час поезія Лермонтова ще не могла бути сприйнята Блоком у всій її складності, глибині й трагічності: знання життя в юнака не було ніякого. У своїх літературно-критичних виступах Блок усе гостріше порушує питання про суспільну роль літератури, усе різкіше говорить про відрив символістів від народу, про шкоду їхніх добутків. У той же час він виявляє глибоку цікавість до класиків- російської літератури й критики. Саме до цього періоду (1907-1908) ставляться його роздуми про реалістичну літературу, про письменників і критиків революційно-демократичного табору. Цікаві міркування про Н. А. Добролюбове втримуються в статті «Іронія» (1908); недвозначна запис 2 вересня 1908 року: «Мрії про журнал із традиціями добролюбовского «Сучасника». І відразу: «Распроститься з «Терезами».

Опираючись на прогресивні традиції російської літератури, Блок приходить до думки про необхідність зв’язку письменника з народом. Він піднімає «питання про зміст, питання, що є за душею в новітніх художників, які підозріло легко опанували формою… До вічної турботи художника про форму й зміст приєднується нова турбота про борг, про належному й недолжном у мистецтві». Стаття «Три питання» (1908), з якої ми взяли ці висловлення, являє собою надзвичайно важливий документ, що дозволяє судити про погляди Блоку на суспільну роль літератури. Про те, яке значення надавав Блок змісту мистецтва, свідчить і його стаття «Вечора мистецтв» (908). Поет розповідає, як відомий народоволець Н. А. Морозов читав свої вірші. Вони були художньо недосконалі. «Але коли він читав їх, я чув, що він хотів передати ними слухачам, бачив по прийому й по особах аудиторії, що йому вдалося це,- і готовий був сказати (як і тепер готовий), що вірші Н. А. Морозова не тільки можна, а, мабуть, і потрібно читати на літературних вечорах, вірші ж кожного з нових поетів читати не потрібно й майже завжди - шкідливо».

Говорячи про «нових поетів», Блок мав на увазі, звичайно, декадентів. Його занепокоєння підсилювалося від того, що серед «нових поетів» були люди талановиті. «Модернізм отрутний, тому що він з мистецтвом»,- відзначає він у записній книжці 6 березня 1904 року. Це ще не свідчить про те, що шлях шукань поета до цього часу завершився. Складність і болісні труднощі пізнання зв’язків між мистецтвом і життям, протиріччя в пізнанні самої дійсності позначалися в його поетичній свідомості й після Жовтня. І все-таки революція 1905 року з’явилася дуже важливим етапом на шляху цих шукань