Поема Н. В. Гоголя «Мертві душі» показала всі достоїнства й недоліки російського життя. У цілому, цей добуток сатиричне, тому що гарного, звичайно, набагато менше, ніж поганого. Поема розкриває масу проблем. Так, епізод «Оформлення купчій у цивільній палаті» висвітлює нам актуальну дотепер тему бюрократії Вроссии.

Чичиков майже став «херсонським поміщиком». Залишилося зафіксувати документально той факт, що герой - хазяїн багатьох і багатьох кріпаків душ

Разом із Чичиковим ми попадаємо усередину великого триповерхового кам’яного будинку, білого «як крейда, імовірно, для зображення чистоти душ посад, що містилися в ньому,». Зовнішність оманна, вона часто протистоїть суті - натякає Гоголь. Так і тут. Більшим і світлим будинок був тільки зовні, а, потрапивши усередину, людина, імовірно, думав, що помилився адресою. Автор показує просто разючий контраст: «Феміда… у негліже й халаті приймала гостей»; «… ні в коридорах, ні в кімнатах погляд героїв не був уражений чистотою». От вона, суть російської держави: красиво тільки зовні, велично, пафосно, а усередину заглянути - упаси, Боже! Побачиш бруд і безладдя

Представники закону в цивільній палаті творять беззаконня. Службовці, перебуваючи на робочому місці, ледарюють. Тут панує суєта, багато зайвих людей, які просто заважають. У той же час ми спостерігаємо чиновників, перевантажених роботою. Це «маленькі люди», яких вищестоящі всіляко принижують: «На, перепиши! А то знімуть чоботи й просидиш ти в мене шість доби не евши».

Ходіння Чичикова по інстанціях починається відразу ж, як тільки герой переступає поріг цієї установи. Тільки поспілкувавшись із декількома чиновниками різного віку, звання й характеру, Павло Іванович добирається до кріпосної експедиції, що представляє Іван Антонович. Між героями відбувається цікавий діалог, що суцільно складається з натяків. Обоє співрозмовника прекрасно розуміють один одного, тому їм вдається домовитися. Чичиков, як ми бачимо, людина досвідчений в «паперових» справах. Він знає одне: щоб швидко оформити що-небудь документально, потрібні зв’язки й гроші. Чичиков знаходить собі заступника в особі голови, Івана Григоровича, і запевняє Івана Антоновича у своїх зв’язках, а також у тім, що його грошей, простіше говорячи, «хабарів» вистачить на всіх чиновників, що беруть участь в оформленні купчої. Свої слова Павло Іванович підтверджує матеріально, тобто, «вийнявши з кишені папірець», кладе «її перед Іваном Антоновичем». Охоронець закону «мудро» накриває гроші книгою й не дає Чичикову прямо вказати на них. Усе крито. Закон «як би» не порушений. Ми розуміємо, що спокушений у подібних речах Іван Антонович продумав усе до дріб’язків

Голова цивільної палати «сидить у своєму кабінеті як сонце». Його велич «викликало в колезького реєстратора таке благоговіння», що він навіть не насмілився ввійти

Гоголь висміює чиношанування героя, називаючи його «священнодействующим».

Автор характеризує нам не тільки голови і його підлеглих, але й вищестоящих чиновників. Так, зі слів Собакевича ми довідаємося про «роботу» прокурора: «Пошліть же тепер до прокурора, він людина дозвільний і, вірно, сидить будинку, за нього все робить стряпчий Золотуха, найперший хапуга у світі». Прямолінійний Собакевич не шукає делікатних слів, коректних виражень. Він називає речі своїми іменами: «Інспектор лікарської управи… так само людина дозвільний і, вірно, удома, якщо не поїхав куди-небудь грати в карти, так ще отут багато є, хто ближче, Трухачевский, Бегушкин, вони всі даром бременят землю!»

Цікаво, що різка оцінка Собакевича нікого не дивує. Голова охоче підтакує йому. «Якщо вершки погані, що ж молоко?» пригадується прислів’я. Але всі звикли до подібній до ситуації, більше того, кожний намагається покористуватися зі свого положення. Так, нижчестоящі чиновники прагнуть до того, щоб їм хоча б мало-мало приплачували за моторність і послужливість, більші - просять більше, але іноді, стежачи за репутацією, проявляють широту душі. Дружелюбний голова, наприклад, говорить Чичикову: «Усе буде зроблено, а чиновним ви нікому не давайте нічого, про це я вас прошу. Приятелі мої не повинні платити».

З оформленням покупки мертвих душ Чичиков попорався в цілому досить швидко, заплативши при цьому «саму малість». Яким образом? Я думаю, чиновники намагалися для нього заради «перспективи», тому що співробітництво, дружба з багатим поміщиком, власником душ на сто тисяч рублів завжди вигідні. Те^-те-тому^-те й намагалися затримати дорогого гостя в місті, почастувати його як треба, улаштували бенкет (з різної конфіскованої продукції - подумати тільки). Шахраєві Чичикову все вдалося. Поки.

Проблеми бюрократії, хабарництва, тяганини в оформленні яких би те не було документів Гоголь розкриває не тільки як хвороби суспільні, але й відзначає, що багато в чому тут винувата людина, ледачий, корисливий, владний, дурний і байдужий. Висміюючи своїх героїв, автор насамперед призивав людей змінитися, виправитися, тому що тільки тоді можна буде перетворити все навколо.

Прочитавши поему Миколи Васильовича Гоголя «Мертві душі», я хочу розповісти про свої враження й розкрити вищевказану тему. Спочатку я спробую розповісти про всіх поміщиків, у гостях у яких побував Чичиков.

Першим таким поміщиком був Манилов. Гоголь так передає враження Чичикова: «Один бог хіба міг сказати, який характер у Манилова. Є рід людей, відомих під ім’ям: люди так собі, ні те ні рє, ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан… риси особи його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалося, надто передане цукру».

Як видно з опису будинку Манилова, у нього завжди чого-небудь не вистачає, наприклад, тільки частина меблів обтягнута шовковою матерією, а два крісла покриті рогожею; господарством займається прикажчик. У кабінеті в хазяїна перебуває книга, уже два роки відкрита на чотирнадцятій сторінці

Манилов як особистість - сім’янин, він любить дружину й дітей, щиро радується приїзду гостюючи, усіляко намагається догодити йому й зробити приємне

Другий маєток, посещенное Чичиковим, був маєток Коробочки. Господарка, як неї описує автор, «жінка літнього років, у якімсь спальному чіпці, надягнутому нашвидку, із фланеллю на шиї, одна з тих матінок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї, збитки й тримають голову трохи набік, а тим часом набирають потроху деньжонок у пестрядевие мішечки…». Дуже довго нашому героєві довелося вмовляти Настасью Петрівну продати йому мертві душі. Спочатку вона зачудувалася, коли почула про предмет покупки, але потім навіть побоялася продешевити. «Эк її, дубинноголовая яка! - зробив для себе висновок Чичиков…»

Побував Павло Іванович і в Ноздрева. Ноздрев, за словами автора, був з таких людей, які «завжди балакуни, гульвіси, народ видний». Крім того, цей поміщик бреше й лестить майже по будь-якому приводі, питанню й на будь-яку тему, наприклад, навіть при грі в карти або шашки він шахраює. Характер Ноздрева дає зрозуміти, що він може щось пообіцяти, але не зробитися

Такий виявилася Ноздрев - відчайдушна натура, гравець, гульвіса. Для Ноздрева будь-яка угода - щось начебто гри, отут для нього немає ніяких моральних перешкод, як, втім, і для всіх його життєвих учинків. Наприклад, тільки приїзд до Ноздреву справник^-справника-капітана-справника рятує Чичикова від фізичної розправи

Собакевич здався Чичикову «досить схожим на середньої величини ведмедя». Природа недовго мудрувала над його особою: «вистачила сокирою раз - вийшов ніс, вистачила в іншій - вийшли губи, більшим свердлом колупнула ока й, не обскобливши, пустила на світло, сказавши: «живе!»

Меблі в будинку Собакевича такий же важка, як і хазяїн. Він ненажерливий, може з’їсти за один раз цілого осетра або баранячий бік. Хоча тугодум, але свого не упустить. Досить згадати сцену торгівлі, коли Михайло Семенович запитує за мертву душу «по ста рублів» і уступає зрештою «по двох з полтиною».

«Кулак, кулак!» - умозаключил Чичиков про Собакевиче перед від’їздом. Чи можемо ми знайти в такого персонажа що-небудь позитивне? Безумовно. Собакевич піклується про своїх кріпаків. Але й отут є свій мінус - він це робить із міркування: скривдиш мужика - «тобі ж гірше буде».

Pages: 1 2