Таких пізнавальних книжок самого лише патріотизму замало – потрібен дар володіння словом, уміння відібрати й подати вражаючі факти з нашої давньої й недавньої історії, одне слово – талант публіциста… (Літературна Україна. – 11.10.2001. – №37. – С.3-4); На жаль, почастішало ДТП, В котрих загинуло більше двох людей (Факти. Підсумки дня. – 2.12.2003); б) прикрості: На великий жаль, це дуже прикро, і вони пішли не На користь українсько-російським відносинам (Епіцентр. – 26.10.2003); в) обурення: На жаль, не лише пересічні громадяни країни, а й народні депутати не можуть отримати повноцінну інформацію (Нація і держава. – 25.11.2003. – №7. – С. 2); г) осуду: У нас є українці різної етнічної приналежності – державники, і є Українці не лише „русскоязычные”, а й, На превеликий жаль, україномовні і україногенні, які вороже ставляться до незалежності України, до самих українців етнічних (Київ. – 2001. – №3-4. – С.112-113); д) незадоволення: На жаль, відсутні сучасні механізми економічних зв’язків з підприємцями, власниками підприємств торгівлі та харчування (Червоний гірник. – 3.01.2004. – №1-2. – С.4); є) тривоги: На жаль, кон’юнктура, яка склалася в сучасному образотворчому мистецтві Придніпров’я, не сприяє широкій популяризації творчості цих художників, як і художників „огрінської школи” (Літературне Придніпров’я. – 2002. – №7. – С.3). Слід зауважити, що важливим фактором для розрізнення цих відтінків є інтонація.

У меншій кількості представлені вставлені конструкції, які містять оцінку автора про висловлене в базовому реченні. У семантичному плані ці одиниці „взаємодіють із змістом усього висловлення, беручи участь у загальному комунікативному завданні й співвідносячись із змістом базового речення або окремих його членів” [Грицина 2002: 17]. Автор, даючи за допомогою вставленої одиниці оцінку тому, про що йдеться в основному реченні, виражає власну точку зору, сформовану відповідно до певних суспільних критеріїв, а це певним чином впливає на вироблення переконань читача.

Функціонально-смислова взаємодія вставлених одиниць із базовою частиною має розгалужений характер. У публіцистичних текстах переважають вставлені конструкції, які виступають коментарем-роздумом автора до висловленого в базовій частині. Наприклад: Хоча перед покійним Вередюком і досі ніхто з офіційних осіб, причетних до перебігу слідства у „справі Александрова”, так і не вибачився (Мертвому-то, звісно, байдуже, але на живих було б хоч трохи менше сорому), проте всі ходи теперішніх слідчих говорять начебто про готовність принаймні частково щодо нього справедливість відновити” (Україна молода. – 23.04.2004. – №75. – С.4); Не сприймаю й репетування новоявлених революціонерів-реформаторів (А їх нині багато розвелось на славній нашій Україні) про вигадану ними „драму української драми” (Танюк 1994: 126); Прошу звернути увагу: О. Мороз не хоче (Бо не вигідно, м’яко кажучи) порівнювати свою партію з котроюсь із вказаних, бо кожна з них чимось відрізняється від інших (Дзвін. – 1995. – №4. – С.89). Як бачимо, вставлені конструкції вказують на ставлення мовця до змісту базової частини речення, виступають своєрідним коментарем-обґрунтуванням. Виконуючи оцінну функцію, вони можуть коментувати зміст або всієї базової структури, або окремих її елементів.

Менш частотними в текстах публіцистики є вставлені конструкції, які містять емоційну оцінку висловленого в базовому реченні. Наприклад: Країна на межі голоду (Знову штучно організованого!), а влада не хоче відповідати за свою антиукраїнську, шкідницьку діяльність (Нація і держава. – 2.12.2003. – №8. – С.3); Натомість мільйони тих українців, які потенційно вже пробуджені до свого національного утвердження – Дай їм тільки імпульс, ту ж таки заохоту дай! – потрактовуються, здавалося б, своєю, рідною владою як масив російськомовного населення, як актив або резерв „єдінонєдєлімщіка” (Погрібний 2002: 50); Як би нашій державі важко не було, її керівники не мають права думати тільки про економіку (Хоч і тут ще й досі нічого мудрого не зроблено!) і не сприяти розвиткові культури, що завжди свідчило про недалекоглядність можновладців (Київ. – 1995. – №1. – С.9). Відображаючи емоційний стан автора, ці конструкції мають високий ступінь впливу на читача.

Своє бачення тих чи інших життєвих реалій, оцінне ставлення до них автор намагається подати у певній граматичній структурі, яка, на його думку, є найбільш релевантною для вираження потрібної комунікативної інтенції. Питальна форма з цього погляду виступає як така, що здатна реалізувати емоційно-оцінне та суб’єктивно-модальне значення з високим ступенем експресії. Зібраний нами фактичний матеріал фіксує невелику кількість вставлених одиниць, що містять запитання. Усі авторизовано-оцінні запитання утворюють дві семантичні групи: а) з позитивною оцінкою та б) негативною оцінкою. Запитання другої групи в публіцистичних текстах становлять більш продуктивний тип і виражають переважно оцінну реакцію обурення, осуду, незадоволення, здивування, заперечення. Наприклад: Хвалити Бога (Чи Чорта? Досі, змагаючись, ніхто з них поки що – хвалити Чорта… чи Бога? – не переміг), у нас немає вождів, себто лідерів, які висунулися не завдяки грошам і чорному піарові, іншого не знаємо, а через незаперечні достоїнства орударів, які можуть коли не все, то принаймні багато (Київ. – 2001. – №9-10. – С.108); Звідси повзуча ряснота ерзацу жаргонних звертань: шеф, бос, патрон, головний, папа, начальник, старшой, у найкращому (Чи найгіршому?) разі – керівник (Київ. – 2001. – №9-10. – С.108).

Вставлені одиниці можуть бути засобом вираження мовної оцінки, тобто конкретизувати саме на те значення слова, яке реалізується у висловлюванні. Так, у контексті Цілком очевидно, що Леонід Данилович, як політичний банкрут (інакше не можна назвати особу, що публічно визнала свою безпорадність і добровільно склала із себе у 1993 році повноваження голови уряду), просто не здатний до продуктивної

Роботи (Чобіт 2000: 36) автор вважає доречним вживання метафоричного вислову Політичний банкрут, Адже ним знайдено саме той вираз, який найкраще відповідає творчому задуму.

У невеликій кількості зафіксовано вставлення, що являють собою розділові знаки, зокрема знак оклику чи питання. За допомогою таких вставлень автор намагається логічно виділити окреме слово чи все висловлювання, тим самим загострити увагу читача. Наприклад: Як народний депутат України (Леонід Кучма – І. О.) Тихо сидить на сесіях Верховної Ради України, жодного (!) разу не виступивши ні від мікрофону, ні з трибуни… (Чобіт 2000: 34); Проте варто було Колісникові впасти у Неласку До театрального керівництва, як його зняли з посади й одразу відкликали подання на звання (!) (Танюк 1994: 131). З метою висловити обурення, невдоволення автори публіцистичних текстів вдаються до вживання вставлень, що являють собою декілька розділових знаків: Валерій Коновалюк, народний депутат від „Регіонів України”, в телеефірі 7 листопада („Подробно с Дмитрием Кисилевим”) уже прямо каже, що не народ обере Президента (???) (Україна молода. – 12.11.2004. –№213. – С.5). Отже, об’єктом оцінювання в реченнях зі вставленими одиницями можуть бути зміст інфраструктурного рівня речення та його мовне оформлення.

У публіцистичних текстах звертання як функціонально багатозначний компонент комунікативного акту використовується не тільки з метою встановлення контакту з адресатом мовлення, але й для вираження суб’єктивно-оцінного ставлення до особи співрозмовника.

Pages: 1 2 3