Образи селян у поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”. Що являє собою реальний мир «Мертвих душ»? Це мир, типовими представниками якого є Манилов, Ноздрев, Собакевич, полицместер, прокурор і багато хто інші. Гоголь описує їх зі злою іронією, не щадячи й не жалуючи. Він показує їх смішними й безглуздими, але це сміх крізь сльози. Це те страшне, що завжди було зайвим для Росії

Реальний мир «Мертвих душ» страшний, огидний, божевільний. Це мир, позбавлений духовних цінностей, мир аморальності, людських недоліків. Зрозуміло, що цей мир не місце для гоголівського ідеалу, тому його ідеал у першому томі «Мертвих душ» перебуває тільки в ліричних відступах і віддалений від реальності величезною прірвою. Поміщики, жителі губернського міста N, не єдині мешканці реального миру. У ньому живуть також і селяни

Але Гоголь ніяк не виділяє живих селян з юрби аморальних маниловцев, ноздревцев і прокурорів. Живі селяни в дійсності з’являються перед читачем як п’яниці й невігласи. Мужики, що сперечаються, чи доїде колесо до Москви; безглузді дядько Митяй і дядько Миняй; кріпак Манилова, що проситься на зароботки, а сам що йде пиячити, всі вони не викликають симпатій ні в читачів, ні в автора: він описує їх з такою ж злою іронією, як і поміщиків

Але виключення все-таки є. Це головні представники народу в поемі - Селіфан і Петрушка. У їхньому описі вже не видно злої іронії. І хоча в Селіфані немає ніяке високій духовності й моральності, часто він буває безглуздий, ледачий, але все-таки він відрізняється від дядька Митяя й дядька Миняя.

Часто Гоголь сміється над Селіфаном, але це добрий сміх, сміх від душі. З образом Селіфана зв’язані міркування автора про душ простого народу, спроба зрозуміти його психологію. В «Мертвих душах» виразником ідеального є народна Росія, описана в ліричні відступах

Гоголь представляє свій ідеал як би у двох ракурсах: як узагальнений образ народу в ліричних відступах, як конкретизацію цього ідеалу в образах мертвих селян, «мертвих душ». У заключному ліричному відступі гоголь зауважує, що така « птах-трійка» , що летить по неосяжних просторах, «могла тільки у жвавого народу народитися». Там, де Чичиков, переписуючи імена тільки що куплених їм мертвих селян, малює у своїй уяві їхнє земне життя, Гоголь представляє те, як вони жили, як зложилася їхня доля, як вони вмерли. Взагалі такі міркування не властиві Чичикову. Складається враження, що це міркує сам Гоголь

Образи мертвих селян у поемі ідеальні. Гоголь наділяє їх такими якостями, як богатирство й сила. Богатир-Тесля Степан Пробка. От як говорив про нього Собакевич: «Адже що за силища була!

Служи він у гвардії, йому б бог знає що далечіні, трьох аршинів з вершками росту!» А які працьовиті, умілі люди ці швець Максим Телятників, каретник Михєєв. важко не помітити, з яким восторгном автор пише про цих мужиків!

Він жалує їх, співчуває їхньому важкому життю. Гоголь протиставляє цей мертвий народ, але з живою душею, живому народу поеми, чия душа мертва. В «Мертвих душах» Гоголь показує нам не тільки дивну дійсність російського життя, але й одночасно в мерических відступах Гоголь малює нам свій ідеал майбутньої Росії й російського народу, що дуже далекий від сучасного життя. Імовірно, що в другому, спаленому томі Гоголь задумував перенести цей ідеальний образ у реальне життя, втілити його в дійсність. Адже Гоголь гаряче вірив, що Росія коли-небудь вийде із цього жахливого миру, що вона відродиться, і ця мить обов’язково наступить

Але, на жаль, Гоголь так і не зміг знайти ідеальних героїв дійсності. У цьому й полягає трагедія Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру всього його життя, трагедія Росії