Русь, оперезана ріками И нетрями оточена, З болотами й журавлями, И с мутним поглядом чаклуна. А. Блок Вся творчість А. Блоку пронизано нескінченною любов’ю до Батьківщини, до Росії. Дитинство поета пройшло серед неосяжних просторів суворої природи середньої смуги Росії. Ніжністю до “запашної глухомані нашої маленької садиби” дихають рядка поета при спогадах в “Автобіографії”.

Дід А. Блоку - A. EL Бекетов - був ботаніком, і вони часто “годинниками бродили… по лугах, болотам і нетрям; іноді робили десятки верст, заблудившись у лісі; викопували з коріннями трави й злаки для ботанічної колекції…” Там неба прояснений край Серед димних плям. Там розмова гусячих зграй Так виразний

Так ще в дитинстві великому поетові вдалося випробувати захват перед неосяжними просторами своєї Батьківщини й, можливо, саме тоді в його серце зародилася исхфа розуміння, що країна, що володіє такими незліченними природними багатствами, незлічимим кількістю рік і озер, безкрайніми лісами й полями, - воістину велика країна. За снігами, лісами, степами Твого мені не видно особи. Тільки ль страшний простір перед очами, Незрозуміла широчінь без кінця? Однак А. Блок у своїй творчості далекий від ідеалізації батьківщини, адже йому близька й непомітна краса Росії, її вбогі, монотонні й навіть іноді нудні пейзажі, які часто може побачити мандрівник, проїжджаючи по селах і селам

Виходжу я в шлях, відкритий поглядам, Вітер гне пружні кущі, Битий камінь ліг по косогорах, Жовтої глини вбогі шари. Батьківщина - у серце поета, у його душі, тому його не бентежать ні “хати сірі”, ні “розхлябані колії”, ні види низьких злиденних сіл. А. Блок ділиться з нами самим таємним: Так, і такий, моя Росія, Ти всіх країв дорожче мені. У ранніх віршах А. Блоку Росія з’являється перед нами дрімаючої або навіть зануреної в глибокий сон. А в цьому сні - те, що дорого кожній російській людині: загадки й таємниці, стародавні перекази й казки, тонка, але нерозривний зв’язок спрошлым.

Русь, оперезана ріками И нетрями оточена, З болотами й журавлями, И с мутним поглядом чаклуна… Де ведуны з ворожками Чарують злаки на полях, И відьми тішаться із чортами В дорожніх снігових стовпах. Згодом у творчості Блоку з’являються мотиви пробудження Батьківщини від сну, усвідомлення нею власної моці й сили, віри в її велике майбутнє. І це, насамперед, пов’язане з розвитком промисловості. Шлях степовий - без кінця, без результату, Степ, так вітер, так вітер, - і раптом Багатоярусний корпус заводу, Міста з робочих халуп…

Будучи поетом-символістом, А. Блок і в картинах природи бачив символи, таємницю, провісників майбутнього й хоронителів минулого. Тому пейзажі у творчості поета існують не самі по собі, вони не безособові, а передають переживання ліричного героя, його тривоги: Знову з вековою тоскою Пригнулися до землі ковыли. Знову за мрячної рекою Ти кличеш мене видали!..

Часто природа попереджає ліричного героя про прийдешні події - найчастіше драматичних. А зрозуміти її може той, хто звик спілкуватися з миром, уважно прислухаючись до голосу птахів і вітру, мові неба, землі, води: Осінній день високий і тихий, Лише чутно - ворон глухо Кличе товаришів своїх, Так кашляє баба. Персоніфікуючи природу рідної країни, одухотворяючи всю Русь, А. Блок хоче злитися з нею в єдине ціле, щоб черпати сили й натхнення в її красі, могутності, безкрайніх просторах і великих багатствах. Поселяючи у своєму серці образ Батьківщини, поет мчиться разом з нею до світлого, allsoch. ru 2001-2005 щасливому майбутньому, не боячись небезпек і перешкод: Наш шлях - степовий, наш шлях - у тузі Безбережної, У твоїй тузі, про, Русь!

И навіть імли - нічний і закордонної - Я не боюся… І вічний бій! Спокій нам тільки сниться Крізь кров і пил… Летить, летить степова кобилиця И мне ковилу…