Гоголь не раз попереджав: Хлестаков - самий важкий образ у п’єсі. Подивимося, що ж являє собою цей герой. Хлестаков - дрібний чиновник, людина незначний, всіма зневажуваний. Його не поважає навіть власний слуга Осип. Може оттаскать за вихри батько. Він бідний і не здатний працювати так, щоб забезпечити собі хоча б стерпне існування

Він глибоко незадоволений своїм життям, навіть підсвідомо нехтує себе. Але порожнеча й дурість не дозволяють йому осмислити свої лиха, спробувати змінити життя. Йому здається, що представся лише випадок, і все зміниться, він перенесеться “із бруду в князи”.

Це й дозволяє Хлестакову так легко й невимушено почувати себе особою значним. Мир, у якому живе Хлестаков, незрозумілий йому самому. Він не має сил осягти зв’язок речей, уявити собі, чим у дійсності зайняті міністри, як поводиться й що пише його “друг” Пушкін. Для нього Пушкін - той же Хлестаков, але счастливее, удачливее.

Цікаво, що й городничий, і його наближені, котрих не можна не визнати людьми тямуще, знаюче життя, по-своєму недурними, нітрохи не збентежені брехнею Хлестакова. Їм теж здається, що вся справа у випадку: повезло - і ти директор департаменту. Ніяких особистих заслуг, праці, розуму й душі не вимагається

Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру Треба лише допомогти випадку, когось підсидіти. Різниця між ними й Хлестаковым лише в тім, що він відверто дурний і позбавлений навіть практичної кмітливості

Будь же він поумнее, зрозумій відразу оману міської верхівки, вона почав би свідомо пригравати. І, безсумнівно б, провалився. Хитрість, продумана неправда не обдурили б уважного городничего. Він би знайшов слабке місце в заздалегідь створеній вигадці, недарма пишається Антон Антонович: “Тридцять років живу на службі; …шахраїв над шахраями обманював

Трьох губернаторів обдурив!” Городничий не міг припустити в Хлестакове лише одного - щиросердості, нездатності до свідомої, продуманої неправди. А тим часом це одна з основних рис Хлестакова. Внутрішня порожнеча робить його поводження зовсім непередбаченим; у кожний даний момент він поводиться так, як “виходить”. Його морили голодом у готелі, над ним висіла погроза арешту - і він лестиво молив слугу принести хоч що-небудь поїсти. Несуть обід - і він стрибає на стільці від захвату й нетерпіння

Побачивши тарілки супу Хлестаков забуває про те, як мінуту назад принижено клянчив їжу. Він уже звик до ролі важливого пана. “Ну, хазяїн, хазяїн… Я плював на твого хазяїна!” У кожному з персонажів п’єси чимало хлестаковщини

Такий авторський задум. Тому Хлестаков і головний герой, що його риси властиві кожній людині в тім або іншому ступені. Вони комічні, лише зібрані воєдино й виставлені на сцені

Самою яркою ілюстрацією служать мрії городничего про майбутнє життя як тесть великої людини: “…Поїдеш куди-небудь - фельдъегеря й ад’ютанти поскакають скрізь… Хе, хе, хе, от що, канальство, заманливо!

” Таким чином, ми бачимо, що подання Хлестакова й Сквознкк-Дмухановского про шикарне життя в основному збігаються