Вічно лише море, безкрає море й небо, Вічно лише сонце, земля і її краса. Вічно лише те, що связует незримою зв’язком Душу й серце живих з темної душою могил. И. Бунін Чудовий письменник И. А. Бунін, залишивши в скарбниці російської літератури багата спадщина з віршів і оповідань, завжди різко негативно ставився до символізму. Залишаючись письменником-реалістом, він найчастіше не зводив приватних спостережень до цілісної концепції бачення миру, залишаючи читачеві можливість самостійно міркувати над прочитаним, робити висновки

И все-таки зрідка у творах Буніна з’являються вічні й багатозначні символи, що надають його оповіданням внутрішню загадковість, відчуття причетності до великих таємниць буття. Такий і образ-символ пароплава “Атлантида”, що перетворює оповідання “Пан із Сан-Франциско” у своєрідну притчу.. Не зрячи така назва дана кораблю, що обрав для початку своєї подорожі не пан, що має ім’я, - багатій, грошовий мішок, що відчуває себе “хазяїном життя” лише на тім підставі, що гроші даровали йому влада над людьми. Багато таких “господинов” одержували задоволення в комфортабельних каютах корабля, тому що “пароплав - знаменита “Атлантида” - був схожий на величезний готель із усіма зручностями, - з нічним баром, зі східними лазнями, із власною газетою, - і життя на ньому протікала досить розмірено…” Розкіш, затишок, комфорт, упевненість у власному благополуччі багатих мандрівників створюють їм ілюзію життя, незважаючи на те, що всі навколо більше схоже на маскарад

Ці люди - манекени, що намагаються звістки звичний спосіб життя у відриві від землі, не бажаючи бачити під собою стихію, що розбушувалася, океану, грізну безодню, побачивши якої вони боягузливо розходяться по своїм, що створює ілюзію безпеки, каютам. Мільйонери свято вірять у капітана - людини, що вміє, як їм здається, керувати цим кораблем, чарівним образом ведучи його потрібним курсом. Але пароплав - це адже маленька піщина для громади океану, і тому в нашім серці поселяється тривога, передчуття трагедії. Однак благополучні пасажири спокійні, вони з інтересом спостерігають за парою закоханих, що найнята капітаном для залучення уваги багатіїв

И тут міраж - видимість любові й страсті. Як контрастує ілюзорне благополуччя й щастя в каютах і на палубах “Атлантиди” з описом “підводної утроби пароплава”, що уподібнена тут “похмурим і пекучим надрам пекла, її останньому, дев’ятому колу”, де “глухо гоготали велетенські топлення, що пожирали розпеченими зевами купи кам’яного вугілля, з гуркотом увергається в них облитими їдким, брудним потом і по пояс голими людьми, багряними від полум’я”. Саме тут, у цьому пеклі призначено було зробити дорогу назад, але вже не шановному й знатному панові із Сан-Франциско, а “тілу мертвого старого”, у яке він перетворився так зненацька. Його зворотна подорож у просмоленій труні в чорному трюмі пароплава, сховане від очей “хазяїв життя” на палубах, символізує відхід під воду його особистої “Атлантиди”, що загрожує й іншим, що ще не підозрює про це, еталонам видимого благополуччя

Але життя триває, і тому оповідання не закінчується смертю мільйонера. Вічне має незаперечну владу над минущим, і тому “незліченного вогненного ока корабля були за снігом ледь видні Дияволові, що стежив зі скель allsoch. ru 2001-2005 Гибралтару, з кам’янистих воріт двох мирів, за уходившим у ніч… кораблем. Диявол був величезний, як стрімчак, але величезний був і корабель, багатоярусний, многотрубный, створений гординею Нової Людини зі старим серцем”.

.