З далекої далечіні, через простір сторіч доносяться до нас голосу, у яких звучить трепетна любов до рідної Російської землі. У геніальній древній поемі “Слово об полицю Игореве” Російська земля усвідомлюється як щось єдине, як надбання народу, що йде від одного кореня, незважаючи на усобицы й існування різних князівств. Душу автора “Слова…”, дотепер, на жаль, безіменного, нерозривна з рідними &copy A L L S o c h. r u просторами й туманами южнорусских пагорбів і степових роздоль

Природа живе й дихає в “Слові…” заодно з людиною, виступає разом з воїнами-русичами, що перегородили “великі поля червленими щитами”. Вона радується разом з ними перемозі, тужить і засмучується при поразці

“ПРО, світла світла й червоно прикрашена земля російська! - говориться в іншому нашім древньому пам’ятнику писемності. - Багатьма красами дивуєш ти - озерами багатьма, дивуєш ти ріками й джерелами местночтимыми, горами крутими, пагорбами високими, дібровами частими, полями чудовими, звірами різними, птахами незліченними, містами великими, селами чудовими”. Своє почуття єдності батьківщини автор “Слова об полицю Игореве” втілив у живому, конкретному образі Російської землі. Героєм “Слова…

” є не якою-небудь із князів, а росіянин народ. Російська земля. До неї, до Російської землі, звернені всі кращі почуття автора. Образ Російської землі - центральний в “Слові…”. Автор “Слова об полицю Игореве” малює великі простори Росіянці землі

Він відчуває батьківщину як єдине величезне ціле. Навряд чи у світовій літературі є добуток, у якому були б одночасно утягнені в дію такі величезні географічні простори. Половецький степ, “синє море”, Дон, Волга, Дніпро, Дунай, Західна Двіна, Донецьк, а з міст - Київ, Полоцьк, Чернігів, Курськ, Бєлгород, Новгород і багато хто інші - вся Російська земля перебуває в поле зору автора, уведена в коло його оповідання

Образ батьківщини, повної міст, рік і численних мешканців, як би протипоставлений образу пустельного половецького степу - “країні незнаної”, її пагорбам, болотам, “грязьовим” місцям. Російська земля для автора “Слова об полицю Игореве” - це, звичайно, не тільки “земля” у власному розумінні слова, не тільки російська природа, російські міста, це в першу чергу народ, її що населяє. Автор “Слова…” говорить про мирну працю російських орачів, порушеній усобицами князів; він говорить про дружин російських воїнів, що оплакують своїх чоловіків, що впали в битві за Русь; він говорить про гору всього російського народу після поразки Ігоря

Разом з тим поняття батьківщини включає для автора “Слова об полицю Игореве” і її історію. Викладаючи історію невдалого походу Ігоря на половців, автор охоплює події російського життя за півтора сторіччя й веде своє оповідання, постійно звертаючись від сучасності до історії, зіставляючи минулі часи із сьогоденням. Автор “Слова об полицю Игореве” малює дивно живий образ Російської землі. Створюючи “Слово…

”, він зумів оглянути поглядом всю Русь цілком, об’єднав у своєму описі й росіянку природу, і росіян людей, і росіянку історію. Образ страждаючої батьківщини дуже важливий у художньому й ідейному задумі “Слова…”: він викликає співчуття до неї читача, він збуджує ненависть до її ворогів, він кличе російських людей на її захист. Любов до батьківщини водила пером автора цього безсмертного добутку. “Слово об полицю Игореве” у наш час, час соціальних і національних конфліктів, боротьби за всілякі суверенітети, звучить як духівниця давно збіглого покоління нашому поколінню

Це “золоте слово” учить нас любити свою батьківщину Росію й зберігати її єдність