Як діюча особа Рахметов з’являється в главі “Особлива людина”. В інших главах його ім’я тільки згадується. Але відчувається, що це один із центральних образів роману “Що робити?”. Глава “Особлива людина” утворить як би маленьку самостійну повість у романі, ідея якого не буде без її повної й зрозумілої. Розповідаючи про Рахметове, Н. Г. Чернишевський навмисне зрушує часовий порядок фактів і не дає виразно послідовної характеристики й біографії. Він використовує натяки й недомовки, переплітаючи те, що про нього “знали”, з тим, що “довідалися” згодом. Тому кожний штрих біографії має принципове значення. Наприклад, походження. Дійсно, чому різночинець Н. Г. Чернишевський робить головним героєм соціально-політичного роману дворянина, родовід якого йде в глиб століть? Можливо, по думці письменника, образ революціонера-дворянина робив ідею революції більше переконливої й привабливої. Раз кращі представники дворянства відмовляються від своїх привілеїв жити за рахунок народу, отже, криза назрів. Переродження Рахметова почалося в ранній юності. Спостерігаючи жорстокість кріпосництва, юнак став міркувати про справедливість. “Думки стали бродити в ньому, і Кірсанов був для нього тим, що Лопухів для Віри Павлівни”. У перший вечір він “жадібно слухав Кірсанова… переривав його вигуками прокльонів тому, що повинне загинути, благословений тому, що повинне жити”. Рахметов відрізняється від Лопухова й Кірсанова не тільки своєму аристократичному родоводу, але й виняткової силоміць характеру, що проявляється в постійному загартуванні тіла й духу, але особливо в поглощенности справою підготовки до революцион-j ний боротьбі. Це людина ідеї в найвищому змісті слова. Мрія про революцію для Рахметова - керівництво до дії, орієнтир всього особистого життя. Яскраво проявляється в Рахметове прагнення до зближення із простими людьми. Це видно з його подорожі по Росії, занять фізичною працею, суворого самообмеження в особистому житті. Народ прозвав Рахметова Никитушкой Ломовим, виражаючи цим свою любов до нього. На відміну від різночинця Базарова, що поблажливо розмовляв з “толстобородыми” мужиками, дворянин Рахметов дивиться на народ не як на масу, що підлягає вивченню. Для нього народ гідний поваги. Він намагається випробувати хоч частину тої ваги, що лягає на мужицькі плечі. Рахметов Н. Г. Чернишевського показана як людина “дуже рідкий”, “особливої породи”, але в той же час як особа типове, приналежне до нової суспільної групи, хоча й нечисленної. Письменник наділив “особливої людини” суворою вимогливістю до себе й іншим і навіть похмурою зовнішністю. Віра Павлівна спочатку знаходить його “дуже нудним”, “Лопухів і Кірсанов, і всі, не боявшиеся нікого й нічого, почували перед ним часом і деяку боязкуватість… крім Маші й равнявшихся їй або превосходивших її простотою душі й плаття”. Але Віра Павлівна, довідавшись ближче Рахметова, говорить про нього: “…який це ніжна й добра людина”. Рахметов - Людина, що ніколи й ні в чому не відступає від прийнятих правил поведінки. Він готовить себе до революційної боротьби й морально, і фізично. Проспавши ніч на цвяхах, він пояснює свій учинок, широко й радісно посміхаючись: “Проба. Потрібно. Неправдоподібно, звичайно; однак же про всякий випадок потрібно.

Бачу, можу”. Таким, напевно, Н. Г. Чернишевський бачив вождя революціонерів. На питання “Що робити?” Микола Гаврилович відповідає образом Рахметова й говорить: “От справжня людина, що особливо потрібний тепер Росії, беріть із його приклад і, хто може й у силах, випливайте по його шляху, тому що це і є єдиний для вас шлях, що може привести до бажаної мети”.

Образ Рахметова вплинув на наступні покоління російських і закордонних революціонерів. Мені подобається Рахметов. Він має ті якості, яких не вистачає Базарову.

Я захоплююся його завзятістю, волею, витривалістю, умінням підкоряти своє життя вибраному ідеалу, сміливістю, Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру силою. Мені хочеться хоч небагато бути схожої на Рахметова.