Образ Пугачова в повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”. А. С. Пушкін звертався до особистості Пугачова двічі: коли працював над документальною “Історією пугачевского бунту” і коли писав “Капітанську дочку”. Повість була йаписана в 1836 році, а “Історію” Пушкін закінчив на два г°так раніше. Поет працював по найвищому дозволі в закритих архівах, уважно вивчив документи, відносячи-щиеся до пугачевскому бунту. Омелян Пугачов в “Капітанській дочці” - людин неоднозначний, але, безсумнівно, неординарний

Відношення Пушкіна до стихійних народних повстань було складним. Гіркі слова (”Не приведи господь бачити російський бунт, безглузд і нещадний”) коштують багатьох томів досліджень, присвячених слов’янському менталітету. Пушкіна прозорливо вказав на дві характерні риси селянських рухів: відсутність довгострокової мети й звірину жорстокість. Безправ’я, нерозвиненість, убоге життя не можуть породити організованого, планомірного опору. Ватажки народу відрізняються заповзятливістю, широтою характеру, безстрашністю

Такий пушкінський Пугачов, що проголосив себе Петром III. Коли його попереджають, що на бунтівників націлені пушки, він глумливо відповідає: “Хіба пушки на царів ллються?” Він притягає любов народу своїм буйством і молодецтвом, а найбільше - мрією про волю. Не зрячи відкриваються назустріч його війську ворота міцності

А поруч із цим - жорстокість, масові страти, часто безглузді, “Злодієм і розбійником” називає його комендант міцності Миронов. Йому властиві риси авантюриста. Він не обманює себе, хоча лукавить із навколишніми, називаючи себе царем. А Гриневу, що глибше всіх його зрозумів, говорить: “Гришка Отрепьев над Москвою адже царював”. Від волзького розбійника в Пугачова яскравими, алегоричними, пересипаними натяками, примовками й байками мова

Найбільше ж у ньому залучає могутня вільна натура, який тісно в тім “мундирі”, у який його одягла доля. Розповідаючи Гриневу про орла й ворона, він видає своє таємне бажання: прожити життя хоч коротку, але яскраву, не “харчуючись мертвечиною”, а “напившись живої крові”. Реальний Пугачов був страшнее.

Він міг наказати повісити “ближче до зірок” мирного астронома Ловица, міг віддати на розправу коханку Єлизавету Харлову і її семирічного брата, повеліти таємно задушити близького друга й соратника Лысова після п’яної сварки. Схоплений, Пугачов молить Катерину II про помилування-коли граф Панин назвав його злодієм, Пугачов відповів: “Я не ворон, я вороня; ворон ще літає”. Панин у кров розбив йому особа й вирвав жмут бороди. А Пугачов…

опустився на коліна й став просити про помилування. У народі однаково залишилася яскрава пам’ять про Пугачова-Визволителі. Коли він сидів у клітці, солдати годували його з рук. copyright