Складаючи “Війну й мир”, Л. Н. Толстой створював не просто роман, він створював роман історичний. Багато сторінок у ньому присвячені специфічно толстовському розумінню історичного процесу, його філософії історії. У зв’язку із цим у романі діє безліч реальних истори-ческих персонажів, так чи інакше впливали на стан европей-ского й російського суспільства на початку XIX століття. Це імператор Олександр I і Наполеон Бонапарт, генерал Багратіон і генерал Даву, Аракчеев і Сперанский. А серед них персонаж-знак, що обла-дает зовсім особою значеннєвою наповненістю, гені-рал-фельдмаршал Кутузов Михайло Илларионович, ясновельможний князь Смоленський геніальний російський полководець, один із про-разованнейших людей свого часу. Кутузов, зображений у романі, разюче відрізняється від ре-ального історичної особи

Кутузов для Толстого втілення його історичних новацій. Він фігура особлива, особистість, наді-ленна інстинктом мудрості. Він подібний до вектора, напрямок дії якого визначає сума тисяч і мільйонів причин і дій, чинених в історичному просторі..И ще одна цитата: .Таке розуміння історії робить усяку історичну лич-ность особистістю фатальної, обессмысливает неї активність

Вона для Толстого в контексті історії виступає страдательным зало-гом суспільного процесу. Тільки зрозумівши це, можна пояснити дії, а точніше, не-дії Кутузова на сторінках роману. В Аустерлице, маючи переважаючу кількість солдатів, прекрас-ную диспозицію, генералітет, той самий, котрий він виведе потім на Бородінське поле, Кутузов меланхолійно зауважує князеві Андрію: .А на засіданні військової ради перед боєм він просто, по-старечому, дозволяє собі заснути

Він уже все знає. Йому все з-вестно заздалегідь. Він безсумнівно володіє тим розумінням життя, про яке пише автор. Однак Толстой не був би Толстим, якби не показав фельд-маршала ще й живою людиною, зі страстями й слабостями, зі здатністю до великодушності й злості, жалю й жорстокості. Він важко переживає кампанію 1812 року

. І князь Андрій бачить сльози на очах старого. загрожує він французам. І виконує свою погрозу. Уміло слово тримати!

У його бездіяльності втілена колективна мудрість. Він совер-шает учинки не на рівні їхнього розуміння, а на рівні якогось уродженого інстинкту, так, як знає селянин, коли треба па-хать, а коли сіяти. Кутузов не дає генерального бою французам не тому, що не хоче, цього хоче государ, цього хоче весь штаб, а тому, що це огидно природному ходу речей, що він не в змозі виразити словами. Коли ж цей бій відбувається, авторові не зрозуміло, чому з десятків схожих полів Кутузов вибирає Бородінське, нічим не краще й не гірше інших

Даючи й приймаючи бій у Бороди-Але, Кутузов і Наполеон надійшли мимоволі й безглуздо. Кутузов на Бородінському полі не робить ніяких распоряже-ний, він тільки погоджується або не погоджується. Він зосереджений і спокійний. Він один все розуміє й знає, що по закінченні бою звір одержав смертельну рану

Але для того щоб він умер, необ-ходимо час. Єдине хрестоматійно-історичне рішення Кутузов приймає у Филях, Один проти всіх. Його бессознатель-ный народний розум перемагає суху логіку військової стратегії

Залишивши Москву, він виграє війну, Підкоривши себе, свій розум, свою волю стихії історичного дви-жения, він став цією стихією. Саме в цьому переконує нас Лев Тол-Стій: