Свої думки, що самодержавна влада далека народу, не мол-сет дати йому щастя, Пушкін розкриває не тільки образом Бориса, але й у ще більшому ступені образом Самозванця, людину й історичного діяча зовсім іншого типу, чим Годунов. Борис показаний як правитель, що не опирається на жодну суспільну групу, дорівнює далекий і боярству, і народу. Самозванець у своїй боротьбі за престол користується підтримкою багатьох соціальних сил - і боярства, і козаків, і польської шляхти, і спочатку народу, що йому вдалося на короткий час змусити повірити в себе як рятівника народних мас від утиску бояр, від кріпосного рабства.

Самозванець захопив за собою народ обіцянкою йому благ, але й він, домігшись успіху, не зміг закріпити за собою любов і підтримку народних мас.

Трагедія «Борис Годунов» закінчується багатозначною сценою: Москва перейшла на сторону Самозванця. Бояри, бажаючи догодити Самозванцеві, убивають удову Бориса і його сина й, проголошуючи Димитрия царем,, призивають народ кричати: «Так здраствує цар Димитрий Іванович!», але народ мовчить. У цій безмовності народу криється вирок Самозванцеві як правителеві, також далекому народній масі. Народ побачив, що й новий цар - не народна влада