Кожний народ, як відомо, має свої звичаї, свої поняття про побут і, взагалі про життя. Має їх і український народ. Тому не варто дивуватися, коли читаєш про це в оригінальній повісті Г. Квітки-Основ’яненки «Маруся». Я перегортаю її сторінки й все-таки дивуюся, скільки там описів, які із властивої для Квітки-Основ’яненки реалістичною манерою зобразили яскраві картини з побуту українського народу. От виникає переді мною Маруся

Автор розповідає не тільки про її губки й носик, а виписує кожну деталь її зовнішності, кожний штрих її одягу. Вказується на кольори, назву, особливості матеріалу кожної частини дівочого одягу, розповідається, яке в неї намисто, дукати, мережки, вишивки й інші дрібнички туалету молодої дівчини: «Висока, пряменькая, як стрелочка, чернявенькая, очі, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочке, личком червона, як панська мальва, що у саду цвіте, носочек так собі прямій, з горбочком, а губоньки як квіточки розцвітають…». Можна й далі продовжувати цей портрет. Але одне стає зрозумілим: не треба ніяких енциклопедій, щоб довідатися про українське життя. Найкраще - взяти повість Г. Квітки-Основ’яненки «Маруся» і прочитати. Автор зобразив у ній найголовніші звичаї й ритуали українського народу. Поетично зображене весілля в подруги Марусі, де дівчина вперше побачила гарного хлопця Василя. Квітка-Основ’яненко й тут дотримується принципу описувати все подробно: «…скриплять скрипки, бряжчать цимбали, а замість баса, сам скрипник крізь зуби гуде й причмокивает». А з якою майстерністю зображений юнацький танець - «горлиця»!

Здається, що ще хвилина, і ти сам підеш у коло, щоб станцювати «дрибушки» або «напівприсядки». Рух, темперамент або плавність - все талантливо охоплена автором. На підставі таких описів можна відновити сам рух танцю або приготувати згадані в добутку страви, пошити відповідний одяг. Просто дивуєшся, як у такий невеликий по обсязі повести можна було про усім розповісти, причому розповісти докладно, до найменших дріб’язків. Не забув Квітка-Основ’яненко зобразити й українську природу. Щоб підсилити оповідання про любов у душах Василя й Марусі, автор подає картину ранку через пробудження пари соловейків. А як схвильовано звучить опис сходу сонця: «…Зазолотилися й верхів’я дерев по лісах… і от золотий по них пісок сиплеться по дереву нижче, усе нижче… Усе стихло… Чогось чекає!.. Стало зринати із землі… що? І мир, і вогонь, і краса…». У дусі українському зображені й головні герої. Взяти хоча б саму Марусю: «На все село була й гарна, і розумна, і багата, звичайна, і ще до цьому тиха, і смирна, і всякому покірна». Автор зобразив ідеал сільської дівчини, так ще й ім’я їй вибрав таке, котре найчастіше можна було почути на селі. - Маруся. Ще однією рисою цієї дівчини є працьовитість. Увесь час вона працює: і в будинку, і навіть із батьком їде в поле. Автор захоплюється Марусиним характером і хазяйновитістю, як, напевно, захоплювалися цими рисами тодішні селяни. А як поводяться Маруся й Василь при своїх зустрічах. Чого гідні ці реалістичні деталі в зображенні зніяковілості молодої пари з раптовою появою третьої особи! Скільки в них знання й психіки, і звичок сільської молоді. З більшою майстерністю, виписуючи кожну деталь, Квітка-Основ’яненко зображує смерть і похорони Марусі. Ми бачимо тут і які дії виконував піп, як голосили над покійної, скільки було людей, як ховали дівчину. Нині неможливо зрівняти життя й побут селянина з тим, що існували багато років тому. Хто хоче довідатися про життя, звичаї, ритуали українців, може прочитати повість Г. Квітки-Основ’яненки «Маруся» і в ній побачити невловимий український колорит тодішнього суспільства