На жаль, немає змоги тут докладніше говорити про єдиного справді шахтарського поета – шахтарського і в розумінні особистої долі та способу життя, і в розумінні головної поетичної пристрасті: про Павла Беспощадного. Його спадщина нерівноцінна, багато речей скороспілих і скороминущих, багато продиктованого політичною кон’юнктурою та самозахистом від нападок вульгаризаторської критики, але ті кілька поетичних шедеврів, які в нього є («Коногон заболел», «Ночью», «Старый шахтер» та ін.), на мою думку, мали б забезпечити йому і місце в історії літератури, і вдячну пам’ять земляків. Мали б…

В одному з віршів Павел Беспощадний писав: Путь Донбасса извилист, неровен Для горняцких простых Увертюр. Но придет Все же черный Бетховен Из подземных гранитных Конур.

«Черный Бетховен» так і не прийшов, великий борг не сплачено і вже ніколи не буде сплачено, але сам Павел Беспощадний був талановитим творцем отих “горняцких простых увертюр”. На жаль, і він не зміг сповна розкритися через умови, в які був поставлений, через вимоги, які йому ставлено, через власну залежність від ідеологічних орієнтацій, які нав’язувалися суспільству.

П. Беспощадний прагнув подати, часом полемічно, не плакатний, а реальний образ Донбасу:

Не скажу я лживо: «дни Так сладки!» И По строчкам правды Не сомну. Раз забойщик В пьяненьком порядке Вдрызг избил тяжелую Жену. – – – – – – – – – – – И Не золотом сверкают шахты толщи – Далеко до пламенной зари… Загуляла по Донбассу поножовщина, Хулиганство В рудниках царит. – – – – – – – – – – – Ой Вы будни, горестные будни, Ой вы шахты, угольные ямы! Рудник, рудник, дорогой мой Рудник, Раздирает сердце жизни Драма. Я не даром стал твоим поэтом, Твои раны тяжки Мне и жгучи, Я иду к Тебе с Словами света,

Pages: 1 2 3 4 5