У героя були гарні задатки натури, але їх зіпсували світське виховання й обставини аристократичного середовища. У розвитку Онєгіна немає нічого виняткового: так росли всі дворянські діти. Їх виховували французькі вчителі й гувернери:

… француз убогої,

Щоб не змучилося дитя,

Учив його всьому жартуючи…

Потім герой виховував себе сам. Дещо читав, не занадто утруждая себе. У цьому немає його особистої провини, тому що таке утворення одержували багато з людей його часу. Про це з іронією говорить автор:

Ми все вчилися потроху

Чому-небудь і як-небудь,

Так воспитаньем, слава богові,

У нас немудро блиснути.

Характер виховання не міг не принести своїх гірких плодів. Онєгін знав багато про що, але знав поверхово, неглибоко. І все-таки отримані їм приблизні знання розвили в ньому розум. Надалі він попадає, як і всі молоді люди, під вплив світла, що шліфує характер, прагнучи зробити з Онєгіна людини, схожого на інші. Для цього в героя були можливості й бажання. Як і інші молоді люди світла, він любив щегольски одягатися по англійській моді, говорив французькою мовою:

Легко мазурку танцював

И кланявся невимушено…

Ці риси поводження забезпечили йому успіх у світлі, але не могли виховати його почуттів. У його відношенні до життя й до людей переважала іронія. Іронічний погляд на речі означав критичне відношення до дійсності, але звичка до іронії позбавляла здатності радуватися прекрасному в житті, насолоджуватися природою, мистецтвом, людським спілкуванням. Він розчарувався у всім, тому що рано все встиг пізнати, знов-таки неглибоко. Йому скрізь нудно. Герой довідався світло й не прийняв його лицемірну мораль. Його душу чекала інших відносин, чим ті, на яких трималося суспільство. Він рано осяг нікчемність суспільства й відчув себе зайвою людиною у великосвітських вітальнях. Йому було:

Несносно бачити перед собою

Одних обідів довгий ряд,

Дивитися на життя як на обряд

И слідом за чинною толпою

Іти, не розділяючи з нею

Ні загальних думок, ні страстей.

Онєгін не знає, чим зайнятися, на що вжити свої сили й здатності. Спосіб життя його такий, що герой звільнений від праці й приречений на неробство. Більшість дворян приймали таке життя й не нудилися нею. Людська значущість Онєгіна виявилася саме в тім, що він не був удоволений ні своїм життям, ні собою. Він не був щасливий:

Немає: рано почуття в ньому охолонули;

Йому знудив світла шум;

Красуні не довго були

Предмет його звичних дум…

Онєгін здатний на дію, але ніколи нічого не доводить до кінця. У селі він замінив панщину оброком і знову занудився, тому що «праця завзятий йому був тошен». У відразі до систематичних занять полягає головна причина всіх лих Онєгіна: він робиться усе більше похмурим, усе більше холодним. Онєгін без морального стрижня в душі сам страждає й мимоволі заподіює страждання іншим. Нудьга, туга, нудьга сковують його серце.

Онєгін - прониклива людина. Він по достоїнству оцінив Тетяну, Ленского, але сам не здатний до щирої дружби й любові. У відносинах Онєгіна до Тетяни - повітовій панянці повною мірою проявляються його егоїзм і холодність душі. У відповідь на її зворушливе визнання він читає їй одповідь, що вражає своєю байдужою безстрасністю. Онєгін зізнається Тетяні: «Не обновлю душі моєї…» Герой не здатний зрозуміти іншу людину. Він не помітив, яке потрясіння випробував наївний романтик Ленский на іменинах Тетяни. Дружба Онєгіна з Ленским окончилась трагічно. Євгеній залишився рабом умовностей. Дотримуючи негласного закону честі, установлений світським суспільством, він убиває на двобої Ленского. Дуель - переломний момент у житті «зайвої людини». Він «убитий» смертю Ленского. В «тузі серцевих каяттів» йому має бути виміряти свою провину.

В останній главі роману Онєгін з’являється в іншому світлі: він поглинений зненацька спаленілою любов’ю до Тетяни. І проте він залишається «страждаючим егоїстом». Герой думає тільки про себе, його не хвилює, що Тетяна замужем і що своїми відвертими переслідуваннями він ускладнює їй життя.

Онєгін по-справжньому страждає, на останнє пояснення з Тетяною «іде, на мерця схожий». Пристрасть його нагадує страждання юної Тетяни. Однак є в цьому стражданні істотна різниця. Тетяна любить його по внутрішньому потязі, не стратить себе. Онєгін «своя шаленість проклинає». Колись Онєгін страждав від нудьги, тепер - від любові.

Отже, Онєгіна можна назвати страждаючим і трагічним героєм. Він нехтував світло, але залишився рабом умовностей, не знайшов щирого призначення. Онєгін мучається від своєї самітності, неприкаяності. До нього можна віднести рядка:

Але смутно думати, що дарма

Була нам молодість дана…

Збережи - » Образ "страждаючого егоїста" у романі А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін" - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.