Обрані шляхи в житті Соні й Раскольникова. Достоєвський написав роман “Злочин і покарання” в 1861-1866 роках. Цей час у Росії було перехідним. Соціальні протиріччя загострилися, лідери революційного руху арештовані, селянські повстання подавлені. У романі автор порушує питання про найбільш важливі, загальні проблеми життя, виборі шляху. Відповідь одержуємо з вишукувань, самоаналізу героїв

Достоєвський кожному героєві надає право виразити свою ідею: Раскольникову, Лужину, Свидригайлову, Соні. Раскольникова хвилюють питання про світ, про місце людини, чому всі саме так? Його стражденна душа метається, шукає відповідь. У Раскольникова дозріла теорія, що всі люди діляться на дві категорії звичайних “тварин © Алл Соч. РУ 2005 тремтячих” і незвичайних “право имеющих”, і він виношує ідею злочину перевірити себе, хто він є

Вчинивши злочин, Розкольників переконується, що його теорія невірна, що він убив “незначність”, а сам уподібнився “тварини тремтячої”. Гордість не дозволяє йому зізнатися у вчиненому, прийняти допомогу близьких. Це приводить ео втупик.

Розкольників шукає виправдання своєму вчинку, шукає “преступивших”, як і він сам. Тому він приходить до Соні. Але Соня “переступила”, стала грішницею не для себе, а для інших. На відміну від Раскольникова вона усвідомлює себе грішницею

Розкольників прагне переконати Соню, що вона його не краще. Розкольників доводить це самому собі. Читання Соні Євангеліє Раскольникову символічно. Соня духовно вище, сильніше Раскольникова.

Вона страждає сама, а Розкольників несе страждання іншим. Соня здатна серцем проникнути в зміст буття, вона вірить в існування вищого, божественного сенсу життя й ніхто не вправі судити іншого. Соня говорить Раскольникову: “від бога ви відійшли, і вас бог уразив”виходить, усе у волі божої, ще можна до бога повернутися

Воскресіння Лазаря це здатність Раскольникова до відродження. Приклад Соні дуже важливий для Раскольникова. Вона зміцнила його в його відношенні до життя. У романі “Злочин і покарання” зіштовхується безліч ідей, жодна з яких не затверджується Достоєвським як єдино вірна. Теорію Лужина “прогрес рухається егоїзмом” чим богаче й устроеннее окремий індивід і чим більше таких індивідів, тим богаче й благоустроеннее суспільство проповідують зараз у нашій країні

По-моєму, це не так. Деякі індивіди стають всі богаче, а суспільство благоустроеннее не стає. “Наполеонівська” теорія Раскольникова будь-які жертви й злочини можуть бути виправдані величчю мети, заради якого відбувалися теж непридатна. У наше країні це Сталін. Дотепер у наших людях живий страх репресій

Тому наш народ так пасивний у рішенні долі держави. Теорія Соні “покайся, бог знову життя пошле” теж не вирішує питання. Зараз держава не переслідує громадян за віросповідання. Патріарх бере участь у рішенні проблем держави, але я не бачу від цього поліпшення життя народу. Хто істинно вірує той злиденний і голодний, хто треба моді “вірити” збагачується на вірі інших

Теорії, показані Достоєвським у романі, не дають рішення для нас. Але він змушує нас задуматися над тим, як ми живемо, зрозуміти, що треба починати із себе. У цьому цінність і сучасність роману