Роман Гончарова “Обломів”, опублікований в 1859 році в журналі “Вітчизняні записки”, не тільки реалістично відбив тип російського байбачества, але й з епічною масштабністю розкрив причини цього явища, показав стан Росії в післяреформений період, а також торкнувся проблеми, висунуті часом, і причини догляду дворянства з арени суспільного розвитку Росії. Проблема впливу середовища на людину вже піднімалася в російській літературі, але образ пана-телепня остаточно сформувався й придбав риси типового узагальнення тільки в Гончарова. Саме герой роману, Ілля Ілліч Обломів, російський пан, втілив риси ледарства, ліні, апатії, відсутності польоту думки й почуття словом, мертвотності духовної, котра в підсумку й привела до смерті фізичної. Малюючи портрет Іллі Ілліча, Гончарів указує на риси обрюзглости, придбані до тридцяти років від нерухливого способу життя, на зніжені руки, незвичні до праці, на пухкі плечі, що не випробували тягот життя. Інтер’єр також підкреслює байдужність і лінь хазяїна будинку

Скрізь панує “занедбаність і недбалість”. Показуючи звичайний день Обломова, Гончарів докладно описує деталі (засалений халат, стоптанные тапочки), постійні заклики слуги Захара для пошуків листа, хід думок героя (вставати або полежати) і відзначає невблаганний хід часу (прокинувся Обломів “рано, біля восьми ранку”, коли подумав, що потрібно вставати, був уже десяту годину, але до одинадцяти ранку так і не зібрався піднятися й гостей приймав, лежачи в постелі). У всім повторює свого хазяїна й слуга Захар. Як незмінний халат Іллі Ілліча, так і старий сюртук з дірою під пахвою атрибут Захара. Для Обломова піднятися з дивана - неймовірні труднощі, для Захара відірватися від грубки

Як і пан, він завжди знаходить виправдання своєї ліні. Сперечання одного й іншого спрямовані на те, щоб нічого не робити, знайти відмовку від справи. Захар чекає, коли пан на цілий день виїде, щоб у його відсутність “покликати бабів” і зробити збирання, а Обломів чекає, коли “дозріє план”, щоб написати лист у село. Все внутрішнє життя Обломова проходить у марних манілівських фантазіях: те він уявляє себе Наполеоном, то героєм казок своєї няньки - словом, робить “подвиги добра й великодушності”.

Навіть