Михайло Зощенко, автор численних повістей, п’єс, кіносценаріїв, був неймовірно любимо читачами. Але справжню славу йому принесли маленькі гумористичні оповідання, які він публікував у всіляких журналах і газетах - в “Літературному тижні”, “Звістках”, “Вогнику”, “Крокодилі” і багатьох інших. Гумористичні оповідання Зощенко входили в різні його книги. У нових сполученнях вони щораз змушували по-новому глянути на себе: іноді вони з’являлися як цикл оповідань про темряву й неуцтво, а часом - як оповідання про дрібних набувачів. Найчастіше мовлення в них ішла про тих, хто залишився за бортом історії

Але завжди вони сприймалися як оповідання Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру різко сатиричні. Пройшли роки, змінилися побутові умови нашого життя, але чомусь навіть відсутність тих численних деталей побуту, у яких існували персонажі оповідань, 1е послабило сили сатири Зощенко.

Просто раніше страшні й огидні деталі побуту сприймалися лише як шарж, а сьогодні вони придбали риси гротеску, фантасмагорії. Те ж відбулося й з героями оповідань Зощенко: сучасному читачеві вони можуть здатися нереальними, наскрізь придуманими. Однак Зощенко, з його гострим почуттям справедливості й ненависті до войовничого міщанства, ніколи не відходив від реального бачення миру. Хто ж сатиричний герой Зощенко?

Яке його місце в сучасному суспільстві? Хто є об’єктом глузування, злий фонии, презирливого сміху? Навіть на прикладі декількох оповідань можна визначити об’єкти сатири письменника. В “Лихоліттях” головним “героєм є темна, неосвічена людина, з диким, первісним поданням про волю й права. Коли йому не дозволяють завести в магазин кінь, який потрібно неодмінно примірити хомут, він ремствує: “Ну й годинку

Кінь у крамницю не допущают… А давеча ми з нею в пивний сиде-1і - і хоч би хни. Слова ніхто не сказав. Заведывающий навіть особисто сміявся искренно… Ну й годинка”.

Родинний йому персонаж зустрічається в оповіданні “Точ-1ка зору”. Це - Егорка, що на питання про те, чи багато