Новела (iтал. novella, вiд лат. novellus – новiтний) – невеликий за обсягом прозовий епiчний твiр про незвичайну життєву подiю з несподiваним фiналом, сконденсованою та яскраво вималюваною дiєю. Новелi властивi лаконiзм, яскравiсть i влучнiсть художнiх засобiв. Серед рiзновидiв епiчного жанру новела вирiзняється строгою й усталеною конструкцiєю. До композицiйних канонiв новели належать: наявнiсть строгої та згорненої композицiї з яскраво вираженим композицiйним осередком (переломний момент у сюжетi, кульмiнацiйний пункт дiї, контраст чи паралелiзм сюжетних мотивiв i т. д.), перевага сюжетної однолiнiйностi, зведення до мiнiмуму кiлькостi персонажiв. Персонажами новели є особистостi, як правило, цiлком сформованi, що потрапили в незвичайнi життєвi обставини. Автор у новелi концентрує увагу на змалюваннi їх внутрiшнього свiту, переживань i настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамiчний, мiстить у собi момент ситуацiйної чи психологiчної несподiванки. Новела з’явилася в XIV-XVI ст. в Iталiї, хоча коренi її сягають стародавнiх лiтератур Заходу й Сходу. В епоху Вiдродження новела – це невеличке оповiдання, нерiдко з гумористичним чи сатиричним забарвленням, що передавало «новини дня» (звiдси назва жанру). «Декамерон» Дж. Боккаччо є характерним циклом новели тiєї доби. Не без впливу Боккаччо з’являється збiрник Н. Маргарити Наваррської «Гептамерон» (1558). У XVII ст. новела представляє М. де Сервантес («Повчальнi новели», 1613). Та найбiльшого розквiту досягає вона у XIX ст. Власне, тодi та у XX ст. продовжують розвиватися її рiзновиди – психологiчна, фантастична, сенсацiйна та iн. новели. Неперевершеним майстром гостросюжетних новел XIX ст. був П. Мерiме («Матео Фальконе», «Таманго», «Коломба», «Кармен»). У росiйськiй лiтературi XIX-XX ст. новелу гiдно представляють О. Пушкiн, I. Тургенєв, I. Бунiн, у польськiй – Б. Прус, Г. Сенкевич, С. Жеромський. В українськiй лiтературi маємо розмаїття жанрових форм новели: психологiчну, сенсацiйну (В. Стефаник), лiричну (Б. Лепкий), соцiально-психологiчну, лiрико-психологiчну (М. Коцюбинський), фiлософську, iсторичну (В. Петров), полiтичну (Ю. Липа), драматичну (Г. Косинка) та iн. Представленi в українськiй лiтературi також лiрична повiсть у новелi (Арк. Любченко «Вертеп»), алегорична повiсть у новелах-притчах (Г. Михайличенко, «Блакитний роман»).