НОВА ЗЕЛАНДІЯ, острівна держава в південній частині Тихого океану, приблизно в 1930 км до південно-сходу від Австралії. Стало англійською колонією в 1840, коли вожді тубільних племен маорі визнали верховну владу англійської королеви, одержавши при цьому права британських підданих і зберігши деякою мірою племінну автономію. У цей час Нова Зеландія - незалежна держава в складі Співдружності, очолюваного Великобританією, один зі членів-засновників ООН.

Більшість переселенців у Нову Зеландію за останні півтора сторіччя були британцями, але після 1945 відзначається приплив іммігрантів з Югославії, Нідерландів, з островів південної частини Тихого океану, а останнім часом - з Азії. Корінні жителі - маорі становлять 14,5% населення, і їхня культурна спадщина усе більше затверджується як невід’ємна частина культури країни

Площа Нової Зеландії - 268 021 кв. км, а чисельність населення 3781,5 тис. чоловік (1997). Ця країна включає два більших острови - Північний (113 729 кв. км), де зосереджено приблизно 3/4 населення, і Південний (150 437 кв. км), а також ряд більше дрібних островів - Стьюарт (1680 кв. км) у південного краю острова Південний, острова Чатем (963 кв. км) і трохи більше вилучених загальною площею 1015 кв. км; з них єдина група скільки-небудь значних розмірів - про-ва Окленд (567 кв. км). Постійне населення мають тільки острова Кермадек і Кемпбелл, на яких розташовані метеостанції. До юрисдикції Нової Зеландії ставиться також Токелау (група із трьох невеликих атолів у південній частині Тихого океану) і сектор Антарктики в районі моря Росса (прибережна суша й прилеглі острови).

Будова поверхні. Нова Зеландія витягнута більш ніж на 1600 км , її максимальна ширина 450 км . Переважають гористий і горбкуватий рельєф; більше 3/4 території розташовано вище 200 м над у.м. Рівнини займають ок. 10% загальної площі

Острів Південний. У західній частині острова піднімається ланцюг складчастих гір - Південні Альпи. Тут перебуває покрита сніжною шапкою гора Кука, найвища крапка Нової Зеландії ( 3754 м). Не менш 233 інших піків піднімаються вище 2300 м. У горах налічується 360 льодовиків; найбільші з них - Тасмана, Франц-Джозеф і Фокс. У плейстоценовие льодовикові епохи льодовики мали бльшую потужність і неодноразово спускалися на Кентерберийскую рівнину на східному узбережжі й займали значну частину сучасної провінції Отаго на півдні. Для цих районів характерні глибокі U-Образні долини, сильно розчленований рельєф і холодні озера витягнутої форми - Ті-Анау, Манапоури, Уакатипу й Хавеа.

Кентерберийская рівнина - сама велика на Новій Зеландії низовина довжиною ок. 320 км і шириною 64 км - перебуває на сході острова. Вона складена потужними галечниками, перекритими шаром тонкозернистих пісків і глини товщиною до 3 м . Тут вироблені широкі долини рік льодовикового харчування - Уаимакарири, Ракаиа й Рангитата, води яких звичайно лише частково заповнюють вистелене галькою русло. Сама протяжна ріка Південного острова й сама повноводна в межах Нової Зеландії - Клута ( 322 км ), що дренує плато Отаго.

Острів Північний. Гірська система Південного острова, перериваючись вузькою протокою Кука, триває на Північному острові хребтами Тараруа, Руахине, Каиманава й Хуиарау. До півночі й заходу від хребта Каиманава простирається плато, покрите вулканічним попелом, лавою й пемзовими відкладеннями. Над ним піднімаються три вулканічних піки - Руапеху ( 2797 м над у.м.), Тонгариро ( 1968 м над у.м.) і Нгаурухое ( 2290 м над у.м.). На захід від плато піднімається симетрична гора егмонт ( 2518 м над у.м.), що панує в цій частині країни. У цілому гористий і горбкуватий рельєф займає 63% площі Північного острова. Найбільш великі ділянки низменностей розташовані в подножья гори егмонт, у районі міста Палмерстон-Норт (Манавату - Хорофенуа), в оз. Уаирарапа, міст Гамильтон і Морринсвилл (Уаикато - Хаураки), а також навколо Окленда. Невеликі рівнинні ділянки перебувають також у Нортленде по берегах заток Пленти й Хок. У центрі Північного острова розташоване найбільше в Новій Зеландії озеро - Таупо (площа 606 кв. км, глибина ок. 159 м). З нього випливає сама протяжна ріка країни - Уаикато ( 425 км ). Навколо Роторуа й Уаиракеи зустрічаються гарячі джерела, гейзери й грязьові «казани». В Уаиракеи геотермальна пара використовується для одержання електроенергії. На крайній півночі острова перебувають великі поля піщаних дюн. Місцями уздовж західного узбережжя на пляжах зустрічаються виходи залізистих пісків

Землетрусу. У порівнянні з іншими країнами, розташованими в межах Тихоокеанського сейсмічного пояса, рівень сейсмічної активності в Новій Зеландії невисокий. Хоча в деяких районах землетрусу й слабкі поштовхи відбуваються досить часто, вони лише зрідка приводять до руйнувань. Поштовхи в 7 балів по шкалі Ріхтера відбуваються в середньому не хащі одного разу в 10 лет

Найбільша сейсмічна активність спостерігається на Північному острові приблизно до сходу й півдня від уявлюваної лінії між Факатане й Хавера, а також на Південному острові до півночі від лінії, що з’єднує мис Фаулуинд із півостровом Банкс. Самий руйнівний землетрус зареєстрований на околицях Нейпира в1931.

Клімат. Клімат Нової Зеландії рівний і вологий. Різниця сезонних температур невелика, випадає багато дощів, але недоліку в сонячних днях теж не відчувається. Однак кліматичні умови варіюють від одного району країни до іншого. Частково це обумовлено значною довготною довжиною Нової Зеландії, що приводить до того, що на крайній її півночі клімат теплий і вологий, без заморозків, а на крайньому півдні у внутрішній частині острова - холодний і сухий. Певну роль грають також гірські хребти, розташовані на заході й у центрі островів і захищаючі східні узбережжя від вітрів, що дмуть із заходу. У цілому на Південному острові клімат суворіше, ніж на Північному, у зв’язку з далекістю від екватора, близькістю до холодних морів і більших абсолютних висот. Особливо холодні й сильні вітри дмуть значну частину року у високогір’ях обох островів, де основна кількість опадів випадає у вигляді снігу. Накопичуючись, він утворить льодовики. Майже все населення країни живе на територіях, розташованих нижче 600 м над у.м., тому вічні сніги не заподіюють йому ніякого занепокоєння. На західному узбережжі Південного острова клімат дуже вологий, річна норма опадів перевищує 2000 мм . Рівнини Кентербери набагато сухіше й часом продуваються те жаркими й сухими северозападними вітрами фенового типу, те холодні, несучі дощі південними вітрами. На всьому Північному острові, крім внутрішніх гірських районів, і літо й зима м’які, на всій його території випадають помірні або рясні опади

Природна рослинність. За 100 років після 1850 Нова Зеландія була перетворена з лісистої країни у величезне пасовище. Зараз лісами зайнято тільки 29% її території (7,9 млн. га), з них 6,4 млн. га займають природні збережені ліси й ще 1,5 млн. га - штучні насадження (переважно сосни Pinus radiata ). Із сотні із зайвим порід, що виростає тут, дерев тільки трохи мають господарське значення, у тому числі чотири види хвойних - дакридиум кипарисовий, ногоплодники тотара, метельчатий і дакридиевидний, - і один широколиственний вид - нотофагус (південний бук). Знамениті й ніколи широко розповсюджені ліси з агатиса новозеландського зараз збереглися тільки в заповідниках на півночі Північного острова

У часи освоєння країни європейцями великі площі в Новій Зеландії, особливо на Південному острові, були зайняті високотравними дерновинними злаковниками. На сьогоднішній день вони збереглися тільки в горах, а на рівнинах заміщені пасовищами з интродуцированних європейських злаків (плевела, їжаки, овсяници) і конюшини. На сході Північного острова ще досить широко поширені співтовариства місцевого злаку дантонии.

Ґрунту. У цілому ґрунту Нової Зеландії бідні гумусом і малородючі. Усюди, за винятком періодично затоплюваних паводками й ділянок, що перекриваються мулом,, для збереження продуктивних пасовищ потрібно вносити велика кількість добрив

Pages: 1 2